Філософія самотності

Настрої не лише супроводжують наше співіснування з іншими людьми, а й суттєво визначають, якими ми є поруч із ними[94]. Видається, це має ключове значення для феноменології самотності. Особа, яка перебуває в настрої самотності, поводитиме себе поруч з іншими в інакший спосіб, ніж несамотня. Можна сказати, що самотній і несамотній, так би мовити, живуть у різних світах, тому що істотно відрізняється їхнє сприйняття світу, одне одного і ситуації, в якій вони перебувають. У «Логіко-філософському трактаті» (1921) Людвіґ Вітґен­штайн пише: «Світ щасливої людини інакший, ніж світ нещасної»[95]. Те саме можна сказати про світ самотньої людини. Самот­ність показує самотню частину реальності, показує самотній світ. Але існують також інші частини реальності або, якщо завгодно, — інші світи.

Почуття можна розглядати не лише як суто суб’єк­тив­ні події, а й як когнітивні інструменти, тобто з їхньою допомогою ми довідуємося про реальність. Подібно до всіх інших інструментів, якими ми послуговуємося для пізнавання реальності, почуття можуть давати нам правильне або неправильне уявлення. Наше почуття в певній ситуації також залежить від того, як ми інтерпретуємо цю ситуацію. Як побачимо в розділі 3, самотні і несамотні інтерпретують соціальні ситуації по-різному. Існує очевидна кореляція між низьким рівнем довіри і самотністю. Самот­ні також гостріше за несамотніх сприймають своє соціальне оточення як загрозливе[96]. Самот­ні більшою мірою, ніж несамотні, розцінюють соціальні ситуації ризикованими, що змушує їх поводитися інакше, а це, своєю чергою, стає на шляху досягнення з’єднання з іншими, якого прагне самотній. Страх перешкоджає статися саме тому, що може його зменшити, — людському контакту. Соціальний страх підриває безпосередність у наших стосунках з іншими людьми і тим самим руйнує соціальні відносини. Коли самотній зі страхом перебуває в соціальній ситуації, цей страх міститиме проекцію, що сама ситуа­ція в майбутньому може викликати біль або травму. Аристотель пише, що «страх — почуття незручності або неспокою, викликане тим, що, як нам здається, має велику здатність руйнувати або заподіювати шкоду і несе болісну прикрість»[97]. Очевидно, особа, котра перебуває в соціальної ситуації з таким уявленням, буде діяти стриманіше, ніж особа, позбавлена занепокоєння, і це створюватиме обмеження на можливе досягнення певного зв’язку з іншими. Тут постає доречне поняття психічної еквівалентності. Згідно з цією концепцією, людина не здатна розрізнити внутрішній емоційний або когнітивний стан та об’єктивну реальність. Кажучи коротко, особа, на основі того, як вона почувається, вважає, що почуття і є реальністю. Наприклад, людина на основі власного почуття незахищеності робить висновки, що інші люди вороже налаштовані, навіть якщо насправді це не так.