Філософія самотності

Ми також не завжди можемо чітко знати, в якому почуттєвому стані перебуваємо. Є почуття, які пов’язані з соромом, і тоді ми не хочемо визнавати їх перед іншими; часто ми не будемо цього визнавати навіть перед самими собою. Добре відомо, що самотність часто пов’язана із соромом, до цього ми ще повернемося у розділі 8. Почуття самотності дає нам зрозуміти, що наше соціальне життя не задовольняє нас, і коли наш стан стає соціально видимим, почуття болю стає ще більшим. Самот­ність — це те, що ми приховуємо. Ми також можемо приховувати її від самих себе.

Іншим прикладом такого почуття є заздрість, яка змушує людину почуватися жалюгідно. Як зауважує Франсуа Ларошфуко: «Ми часто хвалимося своїми пристрастями, навіть найбільш злочинними; але зазд­рість — пристрасть упосліджених і вбогих, ми ніколи не наважимося зізнатися в ній»[86]. Почуття заздрості настільки невтішне для нашої самооцінки, що ми часто старатимемося знайти інше тлумачення цього почуття — наприклад, що ми відчуваємо обґрунтоване обурення щодо об’єкта почуття. У нас настільки добре розвинена здатність до самообману, що наші пояснення власних почуттєвих станів просто-таки непохибні.

Крім того, буває, що ми ретроспективно переглядаємо минулі почуттєві стани. Можна прийти додому з вечірки, під час якої нам здавалося, що свято просто чудове, але, повернувшись, ми зробимо висновок, що весь вечір страшенно нудилися. Можна озирнутися на якийсь період життя і сказати: «Тоді мені здавалося, що я щасливий, але насправді я був дуже нещасним». Аналогічно можна реагувати на минулі періоди життя і думати: «Напевно, я був дуже самотнім у той час, але сам цього не знав». Може здатися, що це створює труднощі для такого кута зору на самотність, який надає великої ваги твердженню, що самотність обертається навколо почуття, бо ж не можна мати почуття, якщо не відчуваєш його: почуття, якого не відчуваєш, не існує. До певної міри це так, але людина може проганяти від себе почуття, і тоді воно вже не перебуває у центрі уваги, або ж людина може розтлумачити й осмислити його як якесь інше почуття. Нема певності, що ми правильно ідентифікуємо почуття, коли воно у нас є, але для того, щоб стверджувати, що особа X має почуття Y в момент часу t, потрібно, щоб X принаймні в ретроспективі могла визнати Y як почуття, що його вона мала на момент часу t.