Філософія самотності

Самот­ність також має наслідки для щоденної життєдіяльності людини. Психологи Рой Баумайстер і Джин Твендж провели низку експериментів, щоб дослідити вплив переживання соціального виключення[72]. В одному з експериментів студентів зібрали в невеликі групи і дали їм п’ятнадцять хвилин на знайомство одне з одним. Потім їх розділили і попросили записати імена двох людей, з якими вони хотіли б працювати у групі, де щойно зустрілися. Тоді всіх студентів довільно поділили на дві групи, і одній групі повідомили, що всі хотіли з ними працювати, а другій сказали, що з ними працювати не хотів ніхто. В іншому експерименті провели тести особистостей студентів, а потім одній групі сказали, що вони мали б прожити життя, щедре на хороші відносини, друзів і сім’ю, тоді як другій сказали, що вони приречені на самотність. Третій групі, яка мала виступити контрольною, сказали, що їхнє життя мало би бути сповнене невдач. Баумайстер і Твендж також підготували низку інших подібних експериментів. Питання тепер у тому, як вплинуло на студентів почуте, що вони були або будуть соціально виключені. Отож: 1) вони стали агресивнішими не тільки щодо людей, які їх образили, а й до решти; 2) вони прийняли кілька рішень, які виявилися на шкоду їм самим; 3) вони мали гірші результати у тестах із раціональних навиків; 4) вони швидше відмовлялися від завдань з високими вимогами. Баумайстер і Твендж дійшли вис­новку, що соціальне виключення ослаблює здатність до саморегулювання. Таке саморегулювання, звичайно, посідає центральне місце у наших відносинах з іншими людьми, і послаблення цих відносин — або навіть думка про подібне послаблення — завдає шкоди здатності або бажанню до саморегулювання. Також доведено, що люди, які відчувають себе самотніми на роботі, виконують завдання гірше за тих, хто самотнім не почувається[73].

Самот­ність сама по собі не повинна розглядатись як хворобливий стан, бо її, практично кажучи, час від часу відчувають усі, і тому самотність можна вважати природною частиною нашої емоційної системи зажисту. Подібно до того як відчуття страху саме по собі не є хворобливим станом, відчуття самотності як таке не є чимось патологічним. Але так само як страх може розвиватися в патологічному напрямі, якщо людина боїться настільки сильно, що страх спричиняє суттєві функціональні порушення, так і самотність може розвинутися подібним чином. Тоді самотність матиме серйозні наслідки для психічного і соматичного здоров’я людини.