Філософія самотності

Ми оцінюємо емоційні реакції нормативно і стверджуємо, що у визначеній ситуації особа має надто сильне або надто слабке почуття. Можна вважати, що хтось недостатньо сумний після якоїсь трагічної події, що люди занадто сердяться з приводу дріб’язкової «образи» або через ревнощі до коханої людини, яка, судячи з усього, поводилася бездоганно. У сатиричному шоу Little Britain таким прикладом є стара знатна жінка, страшенна расистка; якщо вона, наприклад, з’їла тістечко, до якого торкалися руки людини іншого кольору шкіри, її переповнювала така огида, що вона одразу ж починала блювати. Ми засуджуємо людину, яка реагує у такий спосіб, навіть якщо це спонтанна емоційна реакція, тому що людина не повинна так почуватися, і ми можемо звинувачувати її за відсутність спроби змінити свої думки і почуття стосовно людей з іншим кольором шкіри. Відповідно, ми також можемо вважати, що скарги особи на відсутність соціальної підтримки і на почуття самотності, похідне від цього, не обґрунтовані, тому що особа має соціальну підтримку, якої логічно можна очікувати.

Ми культивуємо почуття і формуємо емоційні звички. Змінюючи судження, можна змінити почуття. Змінити можна практики і звички, а разом із тим і почуття. Всі наші почуття можна регулювати. Те, що ти відчуваєш, досить незначною мірою є предметом вибору саме тут і зараз — це результат схильностей, як вроджених, так і набутих, і низки рішень, що охоп­люють певний період часу. Ти не несеш відповідальність за те, що маєш схильність почуватися самотнім, але ти відповідальний за те, як даєш собі раду з цією схильністю. Отже, ти теж — принаймні частково — відповідаєш за власну самотність. До цієї теми ми ще повернемося у розділі 8.