Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Постачав незаможних вагітних клієнток. Зник безвісти. Пошук нічого не дав. Пошук ніхто особливо й не стимулював, зник і зник, аби був здоровий.
— Олійник тоді ще була тут?
— Правильною дорогою йдете, товаріщі. Зник одразу по відльоті Олійник, чи впритул перед відльотом. Ця баришня цілком могла посприяти переселенню його в кращі світи. До речі, я практично готовий до кварт обміну. Ваше перевезення беру на власний кошт.
— Я б заплакала від розчулення і твоєї шляхетності, якби не запитання, звідки в простого слідця гроші для купівлі моєї трикімнатної квартири в непоганому районі, у будинку поліпшеного планування, що його звела президентська адміністрація для своїх. Чого замовк? Гумор втратив?
— Але ж ви такого запитання мені не поста вите?
— Не поставлю. Ти мені потрібен.
— Тетяно Іванівно, це ви?
— Якби я ще працювала в прокуратурі, ти б вилетів у мене з посади у два щоти.
— Упізнаю, це — ви. Але заради повної коректності, сказати б, академічності, я запитаю вас: ви хіба не порушуєте своїх кришталевих моральних принципів, використовуючи мене і мої службові можливості для своїх особистих мет, хіба не ви щойно сказали, що заплющуєте очі на мою… на мій невеличкий приробіток через те, що я вам потрібний…
— Роблю висновок — досі була серед вас морально совісна одна. Бо світ здивувався, що стала зненацька такою, як усі. Я пакуюся. Є прохання. Зможеш продовжити мені посвідчення?
— Бравісимо! Я екстазую. Непорочна й не підкупна жрекиня Феміди користуватиметеся липовим документом! «Підживіть мене пастилою, освіжіть мене яблуками! Бо знемагаю…».
«Пісня над піснями», вірш п’ятий, пісня друга.
Урвала розмову. З великого настінного люстра на неї дивилася Тетяна Кулик. Схожа на себе й несхожа. У старих міхах нуртувало нове вино.
— Мовчиш, Тетяно? Правильно робиш!
Умостилися в закапелку, за стендом з урна ми. Наталя наганяла веселих крематорців, які зазирали до них. До речі, непогана назва команди КВК — «Веселі крематорці». Так, марґиналія.
— Я була на обліку в жіночій консультації. Грошей ніц, чоловіка — ніц… Квартирна хазяйка — динозавриха. Тут мене й знайшов Гришка Живолуп. Сказав, із благодійницького фонду, багато чого наобіцяв. Я й погодилася. Подумала — Америка… Полетіла, народила… Дитину забрали, мене в літак… Я круть-верть, дупель пусто. Раптом з’явився Гришка. Він у цій «Деметрі» якусь аферу прокрутив: когось кудись без відома хазяїв відправив, порушив корпоративну етику. Злякався, пішов у глибоке підпілля…
Наталя засміялася. Командо не зрозумів.
— Гришка мене заміж кликав. Вірші читав. Але ж бридкий… Беззубий, товстий… І ховається від усіх, боїться. А я при ньому ким буду? Радисткою Кет? Ось пішла до крематорію. Щастя шукати.
Невтішні вдівці іноді такі гарненькі трапляються.
Може, знайду когось для життя…
— То ти не знаєш, звідки Живолупа виглядати?
— Чому? Він телефончик таємний залишив.
Мо’ передумаю. Ви точно не з міліції?
— Сто відсотків!
— Бо…
— Я сказав — могила. Урна. Ти мені допоможеш. Набери номер і признач йому зустріч через годину. Тіпа, запрошуєш на Новий рік. Які вірші читав?
— Про любов.
— Призначай біля пам’ятника Проні Прокопівні й Голохвастову. На тему. Барвінку рвати поїду я.
— А вранці мені кірдик?
— Зі мною — ні. Тримаю охоронну аґенцію, хай тільки хтось хоч дмухне у твій бік.
Наталя взяла трубку, кивнула на обручку.
— Шкода, що не вдівець.
Командо тричі сплюнув.
Темний джип радо рвонув від цього похмурого місця, скотився під гірку, пірнув у живу міську метушню. Командо тицьнув музику. Заспівала Елла Ганська. Ет, нам щось жвавішого, кров розі гнати. Ось — саме те. «Піккардійська терція».
Ушкварте, хлопці, гей-га, уха-ха, життя триває!
Біля пам’ятника безсмертним «Зайцям» тупцяла темна постать. Квіточки тримає. Од вітру ховає. Джип зупинився, дверцята прочинилися.
Чоловік уліз усередину. Авто стоїть на місці.
Чутно лише музику з салону. Згодом дверцята випустили чоловіка з квітами. Джип, хвицьнувши колесами крижану м’ячку, від’їхав. Власник букета сплюнув, устромив його вобіруч бронзовій Проні, вихопив із кишені мобільника, брязнув ним об землю. Ще й закаблуком потовк.
А вулицями весело шугало передноворіччя.
Висвистувало хуґою, видзвонювало кригою, виблискувало зорями, прожекторувало повнею з неба. Правдивий тобі Гоголь.