Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
Як боляче… Тіла наче Біг ма… Суцільний оголений зубний нерв. А в нього штрикають розпеченою бормашиною… Звідкись з’явилася полегша. Прохолодна хвиля зародилася в руці, хлюпнула, притлумила біль, розлетілася бризками-бульбашками. Вони тихо пливли, розмаїто на розмаїтому тлі, беззвучно зринали нізвідки, поринали в нікуди. Клітини знали, що біль повернеться. І він повертався. Оголений зубний нерв…
Уже о восьмій «Перша леді» гула фенами, вицокувала ножицями, накладала поживні маски, надавала пишності й лиску волоссю до самих кінчиків, розгладжувала зморшки, омолоджувала шкіру, дарувала два в одному, ставила на службу красі міць і силу природних ензимів, позбавляла лупи, боролася з сухістю й ламкістю нігтів, перетворювала задрип на перших леді.
Кулик — на біленькому канапе під стінкою, а повз неї сновигають тільки цибаті ноги. Туди сюди. Манекенниці рихтувалися до дефіле — новорічного показу мод. Витав дух розкутої богемності. Напівголі власниці безрозмірних кінцівок не стидалися. Хлопчачі вузенькі стегна з крильцями тазових кісток пообіч запалих пупців. Зворушливо беззахисні горошини хребців напинали позбавлену жирової прокладки шкіру на спині, над картоплинками сідничок.
Дульки персів, труси з клаптиків мережив на нитках, модерна солярійна засмага без білих «купальників». Звідки взялися, янголята? Чи вже виводять штучно? Клонують, як вівці?
До салону вбігла ще одна овечка, запізнилася: уявляєте, не проїхати, кучугури, блін, ці казли не почістілі, блін, ще й казьол на «москалі» драному став посередині, блін, йому матюків навішують, а він у моторі колупається, блін, думала, всьо, засада, блін, дістали по самі помідори, блін, я за ким голову мити? Овечка хутенько поскидала одіву, взувачку, ввіпхнулася в капці, перекинула через плече халатика. Здригнулися пружні перса бездоганної форми. І-і-і-і, заверещала отара, Надька зробила пластику сісьок! Овечки скупчилися, роззирали надбання, обережненько мацали манікюрами, ойкали, критично оглядали шви, сіськи — перша кляса! А там губи роблять?
А жопи підтягують? А до якого розміру можна накачати? А скільки тримається, доки знову не обвисне?
Кулик почувалася п’ятим елементом, матрицею до перезавантаження. От одержу гроші, піду до перукарні, почну нове життя, зуби полагоджу…
Нагадала про себе реєстраторці. Лаура Владіславовна уже звоніла с дорогі. Просіла єщьо подождать. Дєвочкі, кто на укладку, нє задєржівайтєсь!
Лаура Владиславівна не зайшла. З’явилася.
Лаура Владиславівна не мусіла їсти пити випорожнюватися спати працювати як люди. Її місце — в ботанічному саду, серед неймовірних, африканських якихось там екзотів. Красуватися тигрячою хижою орхідеєю, літати серед пальм папугою какаду, чи… на тому нерозвинута в цей бік уява Кулик вичерпалася. З-під бузково рожевої пишної квітки зачіски дивилися щедро орнаментовані відповідними тінями бузкові очі, постать оповивали запаморочливі парфумові пахощі.
Лаура Владиславівна скинула на руки реєстра торці невагому рожеву шубку нового покоління, що ото, зібгавшися, повинні проштрикуватися крізь вушко голки. Залишилася в леопардовому строї зі спідницею клаптями, закурила довжелезну сигарилу в іще довшому мундштуці, переглянула журнал запису клієнток, кинула слово друге в один мобільник, ув інший, ковзнула оком по нових цицях Надьки, перевела погляд на Кулик, миттєво просканувала волосся, обличчя, одяг, соціальний стан, матеріальне становище, менталітет.
— Це ви?
— Так.
— Валентино, чому досі клієнтці нічого не зроблено? — Лаура Владиславівна зизо зиркнула на реєстраторку. — Скільки чекає?
— Больше часа, — закліпала Валентина. — І ще не в роботі? Нюх втратила? Повиганяю.
— Лауро Владиславівно, я… — почала Кулик.
— Ані слова. Таких облич уже не носять. І волосся. І взагалі. Валентино, нам каву. Кажуть, кава псує колір обличчя. Кава зіпсує, а ми його відновимо, і гемоглобінчику на щоки накидаємо, скільки схочемо… Проходьте до кабінету, сідайте.
Даруйте, цих недорік, як не проінструктуєш від паркану й до обіду… Так, — ще раз критично огледіла Кулик, — татуаж?
— Тату що? — сторопіла Кулик.
— Перманентний макіяж. Тобто легке татуювання довкруж вуст, на повіках, уласне, на чому заманеться… У нас є такі клієнтки, що роблять його на… ну ви розумієте…
— Атож.
— Його можна зробити монокольоровим, можна поліколірним, можна традиційним. За допомогою татуажу можна скоригувати форму вуст, уяскравити їх та увиразнити, навіть виправити деякі дефекти. Ми — перші в Києві. Ваше волосся… Мєліровка — далеке проминуле, коло рування виходить із моди… Щось придумаємо.