Україна у революційну добу. Рік 1918

Однак часу на адекватне реагування на підсумковий документ практично не було: з України приходили повідомлення тривожніші одне за інше. Навколо них весь час зчиняв галас Л.Троцький. Його неоднаразові заяви про падіння Києва й Центральної Ради раз-у-раз спростовувалися українськими делегатами. Нарком закордонних справ Радянської Росії до останнього моменту намагався перешкодити сепаратним переговорам між Україною та австро-німецьким блоком. Вже 27 січня 1918 р. він сповіщав по прямому дроту:

«Петроград. Смольний. Леніну.

Договір з Радою готовий. Підписання його можна чекати з години на годину. Лише точні і перевірені дані, що Київ в руках Радянської влади могли б зашкодити цьому. Дайте знати на Україну, що підписання договору забезпечить центральним державам можливість постійно втручатись в долі України. Лише негайне і остаточне знищення Ради може зірвати змову проти українського народу. Троцький.»[153].

І хоча 27 січня народний секретар УСРР М.Скрипник направив Л.Троцькому повідомлення про взяття Києва, а наступного дня урядова телеграма про перемогу влади рад в Україні і переїзд до Києва Народного секретаріату надійшла до Петрограда, Берліна, Відня, Будапешта, Бреста, для ходу і підсумків переговорів вона вже нічого не означала.

Українська делегація ще до полудня 26 січня через спеціального кур'єра мала точні відомості, що Центральна Рада напередодні залишила Київ, однак утаємничила інформацію до підписання договору, яке відбулося вночі 27 січня. Важко повірити, щоб за тогочасних обставин і країни Четверного союзу перебували в інформаційному вакуумі, не знали про падіння Києва. А можливо, їх більше турбувало зовсім інше — як з найбільшою вигодою скористатись із ситуації. І це їм вдалося якщо і не в абсолютно максимальному обсязі, то, принаймні, у варіанті, якому можна знайти небагато аналогів в історії дипломатії.

Уже 27 січня 1918 р. граф О.Чернін відправив до Відня донесення надзвичайної ваги, в якому передано не лише новий зміст досягнутих з Українською Народною Республікою угод, але й смислову розшифровку формул та їх комбінацій, розгадати далекосяжні наслідки реалізації яких українським делегатам було дуже непросто. В документі говорилося: «Підписаний сьогодні в 2 години ранку мировий договір між союзними державами з одного боку і Українською Народньою Республікою з другого, містить в загальних рисах такі умови: границя між Монархією й Укр. Народньою Республікою залишається та сама, що була між Монархією й Росією. Що до Польщі дістає Україна гряницю, яка в деталях буде установлена допіру змішаною комісією «згідно з етнографічними відносинами і з оглядом на бажання населення», і яка взагалі йтиме від Тарнограду до Білгораю і далі вдовж західної межи Холмської губернії. При цім подумано, що західна частина Холмщини, яка переважно є польська, лишиться при Польщі, східна ж, яка є українська, має припасти Україні. Через відповідне представлення цієї думки перед громадянством буде спробувано заспокоїти теперішнє схвильовання польських кругів відкликом до цієї засади, що спірається на праві народів на самоозначення. Додаткова умова: І. Евакуація окупованих областей Укр. Нар. Республіки, одже головно Волині й Холмщини, хоча має наступити «безпроволочно» після ратифікації мирового договору, але переведення цієї евакуації доручається комісії, яка по мовчазній згоді переводитиме цю евакуацію в пізніщому часі і поступнево. Ця угода дає нам змогу відкладати евакуацію на який схочемо час, Україна сама бажає, щоб окупація продовжилась ще довший час, бо вона не в силі перейняти на себе організацію краю»[154].

Антиукраїнський підтекст підписаних у Бресті документів абсолютно очевидний і дуже дивно, що представники УНР не змогли своєчасно його «вловити». Те ж саме можна сказати й про інші положення. «Кошти війни і воєнне відшкодування відпадають з обох боків.

Задля торговельних зносин утворюється такий режим: аж до 31 липня с.р. обмініються держави почвірного союза і Укр. Нар. Республіка цілою надвишкою сільсько-господарських продуктів і індустріальних виробів. Ці надвишки мають бути установлені негайно після підписання миру комісією, яка зійдеться в Києві. Ця комісія установить також негайно спосіб достави і транспорту.

…В протоколі, який має бути держаний в таємниці, задокументовано, що Україна посідає надвишку збіжа щонайменше в один мілійон тонн, яку вона має дати до розпорядження центральним державам, і що ми маємо допомогти в організації транспорту, при чім подумано про дуже далеко йдучу поміч через виставлення військового й технічного персоналу, так що постачання має опинитись в наших руках. В цьому таємному протоколі зазначено, що ми тільки тоді готові будемо ратифікувати договір, коли ця київська комісія винесе детальні постанови в заначеному змислі. Після 31 липня протягом 6 місяців по заключенні загального миру є в силі і загальних рисах наш старий торговельний договір з Росією. Для часів після цього періоду має бути заключений новий договір»[155].