Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Ранком удосвіта я рушив далі. Підходячи до села Стайки, кілометрів за десять від Халеп'я, я побачив юрбу людей. Тут же, недалеко в пшениці, стояло три трактори. Спинився закурити. Питаю, що сталося.

— Та ви ж послухайте, чоловіче: оце виїхали тракторами приорювати пшеницю. Чоловіків забрали на фронт, а посіви нищать… Подумайте, чоловіче, а що ж ми дамо дітям їсти?

— Були б знищили святий хліб, гемонські душі, — озвався сивий, в солом'яному брилі й білих полотняних штанах, босий дідусь, що стояв біля натовпу, — та пособили, спасибі їм, баби. За півгодини збіглося сотень дві–три жінок і посунули на трактористів. Постягали їх із тракторів, перед кожним трактором полягало по кілька жінок із дітьми, кричать: «Не дамо! тільки через нас поїдуть!» Що тут було… Роковище. Не пособили ні міліція, ні комса…[62]

У царині стоїть застава — чотири дідусі з ковінками.

— Та що це, Федоре Петровичу, може пішки з Києва?

— Авжеж, — кажу, — пасажирське сполучення більш не існує. Всі пароплави зайняті евакуацією.

— Про яку це евакуацію ви кажете? Адже від Києва до кордону яких 500–600 кілометрів, й ворога ж, як казав Ворошилів, ми «будемо бити на його території», а ви про якусь евакуацію?… — питає дід Федір з неприхованою глузливою посмішкою.

— А ти не розпатякуй лишнього, — озвався мій сусід, — сказано тобі стерегти дезертирів та затримувати диверсантів, то й «сполняй», що тобі велять.

Сідаю біля «застави», що дуже нагадувала давно минулу «Зеленівщину» (повстанський рух під час завоювання України московськими большевиками в 1918–1919 рр.).[63] Тоді так само на царинах стояла сторожа з дідів, а молодь і дядьки були «на фронті» — в лісах та балках. П'ять–шість дідів із вилами — хто з добрими дубовими чи грабовими, а хто (зрідка) з залізними трійчатими. Коси ж приправлені навсторч до держаків, залізні вила та сокири теж були «на фронті», як наймодерніша зброя «зеленівських» загонів, що вийшли на смертельний бій із «куминою». Отож оцією, переважно «холодною», зброєю (рушниць та кулеметів було обмаль) проведено було відомий бій із комсомольським полком (десь коло 4000 київської жидівської молоді), який закінчився цілковитим знищенням усього полку, за виключенням, здається, одного — уславленого Міші Фастовецького. Бій цей увійшов в історію большевицької боротьби під назвою «Трипільська трагедія»…

Та це, як кажуть, «не по суті даної справи» і спинятися на описанні тієї «трагедії» не буду.

На запитання, що діється в Києві, що там чути про німців, відповідаю обережно.

— Та ви не «скісняйтесь», — каже мені сусід й приятель по рибальству, — тут, як бачите, нікого лишнього немає: я, дід Б…а, дід Федот та Т…й.