Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця
- Автор: Пигидо Фёдор Петрович
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 966-7332-78-0
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця». Краткое содержание книги:
Професор Г…, добре знаний мені з Н–ського науково–дослідчого інституту, радив не затримуватися в Києві: тепер посилено полюють за технічною інтеліґенцією і силоміць вивозять на Схід, залишаючи родину напризволяще.[67] Так само гарячково виловлюють усіх більш–менш відомих українців та взагалі «національно підозрілих» і ув'язнюють. Всі тюрми та льохи НКВД — переповнені.[68]
Другого дня одвідав я один із заводів нашого тресту. Демонтаж устаткування наближався до кінця. Практично такий демонтаж зводився до варварського нищення машин та станків: багаточисленні дрібні частини машин звалювались на відкриті вантажні вагони і так незмащені, неприкриті, везли їх десь за Урал. Частини одної і тієї ж машини потрапляли до різних вагонів, навіть до різних потягів. На моє завваження старший механік заводу А…, знизнувши плечима, відповів:
— Однаково ж усе пропало: коли що й доїде до Уралу, то все одно це буде лише металевий брухт.
На інших заводах демонтаж відбувався в таких же умовах. Що було важке — нищили на місці. Отже, припустити, що устаткування вивозили, як металевий брухт, також не можна. Злочинне недбале ставлення до дорогих імпортових машин треба пояснити лише цілковитим совєтським безладдям та свідомим саботажем.
Було ясно, що влада гарячково готується до здачі міста ворогові. Одночасно Київська радіовисильня щодня кричала, що «Київ був, є і буде совєтський», що Києва не буде здано ворогові, — але ніхто тому не вірив.
Застосування «наказу тов. Сталіна від 3 липня 1941 р.» не всюди відбувалось однаково. В Запоріжжі, наприклад, більшість заводів, яких там, до речі, дуже багато, висаджено в повітря, в тім числі й міський хлібний завод. При чому останній було висаджено під час роботи, разом із робітниками, що там працювали. Тоді ж було висаджено в повітря великий будинок, в якому містилась хлібна крамниця. Під час вибуху попід стінами того будинку стояло коло сотні людей — хлібна черга, — які чекали на одержання хліба. Про вибух не було попереджено людей, і значна частина із цієї хлібної черги загинула під час вибуху.
Про подробиці цього нелюдського злочину мені розповідала в 1945 році в місті Бамберґ лікарка С…
— «Було це напередодні вступу німців, коли не помиляюсь, 3 жовтня 1941 року, — казала пані С. — В місті — гарячкова евакуація. Дочка нашої знайомої — дружина інженера К., якого в 1938 році було заслано в далекі табори Сибіру «без права листування» — Сусанна стояла в цій черзі. Несподівано наступив вибух. Значна частина тих, що чекали на хліб, загинули під уламками будинку. Населення міста негайно почало рятувальні операції. Між врятованими була й донька інженера К. Під час вибуху стояла вона ліворуч від входу до крамниці. Дверима, що їх вирвало під час вибуху, її притиснуло до цоколя будинку й присипало уламками. Там її й відкопали, тяжко поранену».
Частина комуністів, які виїхали з міста в останніх хвилинах, потрапили до німецьких рук.
Коли на допиті німецький командант запитав одного з тих сталінських молодчиків, нащо вони знищили потрібний для місцевого населення хлібний завод, цей відповів:
— Я діяв відповідно до наказу товариша Сталіна…
— Але нащо разом із заводом ви знищили і кілька сот людей? Ви ж мали ще час попередити цих людей та робітників? — запитав командант.
— Це не наші люди. Совєтські громадяни всі пішли на схід. Ті ж, що залишились тут, чекали вашого приходу. Отже, це ваші люди.
Але уславлене совєтське безладдя перейшло всякі межі, а виконання «наказу товариша Сталіна від 3 липня 1941 року» набрало найжахливіших, мабуть, форм під час знищення Дніпрогесу[69] (Дніпровська гідроелектрична станція). Німецьке військо в тому часі було ще на правому березі Дніпра, в районі Нікополя та Кривого Рогу. Про пляноване висадження в повітря Дніпровської греблі нікого не було попереджено ні на самій греблі, по якій в тому часі рухались військові транспорти й військо, що відходили на лівий берег Дніпра, ні населення й установи міста Запоріжжя — кілометрів 10–12 від гідроелектростанції вниз по течії Дніпра. Так само не було попереджено військові частини, розташовані вниз від Запоріжжя в дніпровських плавнях, хоч телефонічне сполучення в тому часі на Лівобережжі функціонувало нормально. По обіді 17 серпня 1941 року вибухла Дніпровська гребля. Військові транспорти й люди, що в тому часі рухались по греблі, звичайно, загинули. Майже тридцятиметрова лявіна води покотилась Дніпровською поймою, заливаючи все на своєму шляху. Всю нижню частину Запоріжжя з величезними запасами різних товарів, військових матеріялів та десятками тисяч тонн харчових продуктів та іншого за якусь годину було знесено. Десятки суден, разом із судновими командами, загинули в тому жахливому потоці. По Дніпровських плавнях на десятки кілометрів до Никополя й далі стояли на позиціях військові частини. Величезний потік налетів несподівано. Загинула велика сила червоноармійців і офіцерів із артилерією та військовим спорядженням. Розповідали, що загинуло в плавнях тоді десь коло 20.000 червоноармійців. Цілком зрозуміло, що перевірити кількість тих, що загинули, неможливо. Отже, називаю цю цифру з застереженням. Крім війська, загинуло в плавнях десятки тисяч голів скоту та багато людей, що там були на роботі.
67
Згідно з рішеннями комуністичного уряду у східні райони СРСР евакуювались радянські, партійні функціонери, фахівці–інженери, техніки, кваліфіковані робітники, творча інтелігенція. Певна частина громадян не потрапляла до списків евакуйованих, дехто просто не бажав виїздити у тил, свідомо уникаючи евакуації, не бажаючи кидати майно, свої домівки. Певна частина людей чекала на прихід німецьких військ, щоб помститися за завдані комуністичним режимом кривди, репресії рідних чи близьких.
68
З початком війни комуністичний режим вдався до нових репресій. Під маскою боротьби зі шпигунами, диверсантами, ворожими агентами було розгорнуто боротьбу з «ворогами народу» — тими, хто вже сидів по тюрмах та в ГУЛАЗі, а також тими, які могли бути потенційно небезпечними. Терміново почалась «чистка» в'язниць у західних областях України. Є неспростовні дані, що тисячі людей у тюрмах Львова, Дрогобича, Тернополя, Станіслава, Вінниці та інших міст були розстріляні в перші ж дні війни. У Луцькій тюрмі було розстріляно 3 тис. засуджених, у Кіровоградській — 12 тис. У Львові, Києві, Харкові тюрми спалили разом із в'язнями. Масові розстріли відбувалися в с. Валуйки на Харківщині, в с. Биківня під Києвом. Органи НКВС хапали «підозрілих» допитували, а часом і без допитів знищували. Така вакханалія чинилась повсюди. До багатьох застосовували тортури, ламали ноги, руки, розбивали голови, відрізували вуха.
69
Все цінне майно, обладнання заводів, фабрик, часом цілі промислові об'єкти, що мали стратегічне значення і які не встигли вивезти, повинні були знищуватись. Дуже часто, не володіючи інформацією про ворога, перебуваючи в панічному стані, партійні функціонери, намагаючись завчасно виїхати в тил, віддавали накази знищувати об'єкти. Дніпропетровську гідроелектростанцію ім. Леніна було «достроково», 18 серпня 1941 р., підірвано радянськими військами. Того ж дня прийшла вказівка про евакуацію її устаткування, та було пізно.