Історія польсько-українських конфліктів т.3

Чисельність польської підпільної армії неухильно зростала. У липні 1944 року на Любельщині було 70 тисяч партизанів АК, 40 тисяч БХ і 15 тисяч АЛ, у сумі 125 тисяч осіб. Це дорівнювало 8 дивізіям війська, тобто 25 % польських партизанських сил країни, не враховуючи дуже активних радянських партизанів, які мали у своєму складі польські підрозділи. Така концентрація утворилася згідно з планом акції «Буря», що передбачала перекидання до Львова під час найближчого наступу двох великих угруповань польських партизанів з білгорайських лісів і околиць Перемишля, які під час вступу Червоної армії до столиці Західної України показали б себе господарями «польської землі».

Чому на Любельщині мордували українців? Не тільки на Любельщині — на всьому Закерзонні, великодушно подарованому Польщі високими посадовцями на Ялтинській конференції. Подарованому, адже компенсації, «повернених земель» за цю територію український народ не отримав.

Польська історична література, дуже багата на таку тематику, на те питання до цього часу не відповіла. Мало того — не порушила цього питання, не побачила початку трагедії. Ось так ніби ні з того, ні з сього раптом з'явилися з-за Бугу УПА і підрозділи дивізії СС «Галичина», і почалась катастрофа — вбивства невинних поляків. І якщо хтось з авторів навіть торкається делікатної проблеми, то поверхово, побіжно, як правило, стверджуючи, що це була відповідь на вбивства поляків на Волині. Отож, повернемося до хронології подій.

Книга Й.Туровського і В.Семашко «Злочини українських націоналістів…» наводить за лютий 1943 року 23 випадки вбивств — індивідуальні, родинні і одно групове (у селі Парослі Сарненського повіту): 173 поляки вбиті підрозділом, який вдавав із себе радянських партизанів. У кількох випадках причинами знищення сімей зазначено: вбили німці спільно з українською поліцією за співпрацю з радянськими партизанами. Інформацію про Парослю обтяжує згадка від грудня 1943 року (див.: Історія… Т. II. — С. 89): «У Сарненському повіті ще в лютому сталося перше групове вбивство (виділення моє. — MC.) 17 родин польських (не 173 осіб?) і 5 українських у селі Парослі біля Антонівки». Отже, якщо разом з поляками вбивали українців (про що автори книги мовчать), то ідентифікація винних не є однозначною проблемою. Різанина поляків на Волині набрала масового характеру лише у березні 1943 року. І якщо голова УДК у Грубешові вже на початку того ж березня виступив з пропозицією щодо припинення боїв, то зрозуміло, що вони почалися тут раніше, ніж на Волині. Тобто не тут прихована причина різанини українців на Любельщині.