Таємничий голос за спиною
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Серия: Таємничий голос за спиною #1
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0593-6
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємничий голос за спиною». Краткое содержание книги:
Він взяв трубку:
— Алло! Я слухаю!
— Женя? Ой, як добре, що ти вдома. Тільки не перебивай, бо у мене лише один п'ятнадцятикопійочник. Останній. Більше нема. Негайно приїдь до Хрястова. І візьми гроші на дорогу для мене. Як у тебе нема, позич у Марії Василівни. Чекатиму тебе на західній платформі. Тільки про те, що я дзвонив, не говори нікому. Чуєш? Нікому. Ні в якому разі! Бо я… — почулося коротеньке — пі! — і розмова перервалася.
Женя не встиг сказати ні слова. Він закам'янів з трубкою у руці, вражений, наче громом.
То був голос Вітасика Граціанського! Але чому Граціанський подзвонив саме йому, Жені? Вони ж не тільки не дружили, а навпаки. Граціанський прекрасно знав його й Дорошенкове ставлення до себе. Дивно!.. І звідки Граціанський знає про Марію Василівну? Марія Василівна була сусідкою Жені Кисіля. Колись Женя й Вітасик позичили в неї карбованця на кіно. У їхньому кінотеатрі демонструвався тоді потрясаючий детектив. Про ту позичку знав тільки Вітасик Дорошенко. Значить, він сказав Граціанському. Вони пропали разом, і з Вітасиком щось трапилось. Тому подзвонив Граціанський. Треба негайно їхати! Але… Як же бути з капітаном Горбатюком? З татом, З мамою? Якщо після вчорашнього він знову зникне, батьки просто збожеволіють від хвилювання. «Тільки про те, що я дзвонив, не говори нікому! Нікому! Ні в якому разі!»
Що ж робити?
Женя нервово ходив по квартирі. «Негайно приїдь до Хрястова!»
Негайно — це, значить, треба вже зараз бігти на вокзал.
Що робити? Що робити? Не говорити капітанові?
А може, це пастка? Може, його знову хочуть заманити, викрасти і… Але він же нічого не сказав, зберіг таємницю свого викрадення, як вони вимагали…
І якщо справді йдеться про долю друга, а він вагається? А час іде…
Значить, так — якщо капітан на місці, у своєму кабінеті, він скаже, а якщо не на місці — ну що ж… У нього є виправдання: негайно — це негайно, чекати він не міг.
Капітана на місці не виявилося.
З грошима проблем не було. У кишені лежало двадцять два карбованці, які лишилися від тих двадцяти п'яти, що йому тицьнув «незнайомець» — троячку він заплатив за таксі. Батьки категорично відмовилися брати у цього ті гроші.
Женя сів писати їм записку:
«Дорогі мамо і тато!
Тільки, будь ласка, не хвилюйтесь. Я вас дуже прошу. Все буде гаразд. Я мушу негайно виїхати до Хрястова. Подзвонив один із тих, хто зник, і просив приїхати. В нього немає грошей на квиток.
Капітанові скажіть, що я дзвонив, але його не було. Ще раз не хвилюйтесь.
Цілую. Женя».
Він залишився задоволений тим, що написав: і Граціанського не виказав, і пояснив батькам причину свого зникнення. Тим більше він їхав не кудись, а саме до Хрястова. Це вже було не вперше в його житті. І батьки не повинні особливо хвилюватися.
Коли він сидів уже в електричці, йому в усіх подробицях пригадалася ота його перша мандрівка.
Цього літа Женя поїхав до родичів у Скадовськ. Думали що він пробуде там два місяці — місяць з татом, місяць з мамою. Але він пробув лиши місяць з татом і повернувся назад. Через, так би мовити, екологічну обстановку. Море біля Скадовська було забруднене, купатися забороняли, то чого ж там товктися на березі? Дома його чекав лист від Вітасика Дорошенка. Вітасик відпочивав з батьками у пансіонаті енергетиків на околиці Хрястова, на річці Тернаві. Запрошував до себе. Розхвалював Тернаву на всі заставки — і яка річка прекрасна, і ліс біля неї, а в лісі гриби, ягоди, і соснові шишки, і як прекрасно купатися («краще, ніж у морі», за словами його тата-енергетика), і човни, і водні велосипеди… Одне слово — «Сочі для бідних» (як знову ж таки сказав його тато-енергетик).
Женя показав листа батькам. Батьки з листа посміялися, особливо зі слів «Сочі для бідних», але їхати не погоджувались.
— Знаю я ці пансіонати. Кімнатки, як купе в поїзді, — сказав тато. — Не те що гостей приймати — самим ніде повернутися.
Але Женя так канючив, що мама врешті погодилася:
— Ну гаразд, у неділю вранці поїдемо, щоб увечері повернутися.
Взяли квитка туди й назад і поїхали.
На Тернаві справді усім сподобалося — і Жені, і татові з мамою.
Дорошенки запрошували приїздити ще, Кисілі дякували, але наступної неділі, коли Женя нагадав про Тернаву, мама сказала:
— Ні. Не поїдемо. Незручно набридати. Вони, звичайно, люди чемні, виховані, гостинні, але ви ж бачили, скільки в них було зайвих турбот через нас. Люди приїхали відпочити, а приймати гостей — не відпочинок. Не поїдемо!
І скільки Женя не канючив, мати була тверда й непохитна як скеля.
Тато у Жені був м'якший за маму.