Таємничий голос за спиною
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Серия: Таємничий голос за спиною #1
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0593-6
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємничий голос за спиною». Краткое содержание книги:
Залунали часті гудки — зайнято.
Кілька разів набирав номер Женя, і весь час було зайнято.
«А чого я боюсь? — нарешті подумав він. — Зараз день, Сонце сяє, людей повно. Коли що — кричатиму, верещатиму. Врятують. А попередження капітана… Я ж сам нічого робити не збираюсь. А пропустити таку можливість щось дізнатися про Вітасика — боягузство і нікчемність. Треба йти!»
…Він одразу побачив того низенького дядечка в окулярах, з борідкою.
Біля скверика стояли червоні «Жигулі» з розчиненими дверцятами, і дядечко курив, спершися ліктями на дах «Жигулів».
Окуляри були якісь димчасті, дзеркальні й виблискували на сонці.
Побачивши Женю, дядечко привітно усміхнувся і махнув йому рукою, підкликаючи.
Навколо сновигали перехожі, мчали машини, шурхотіли тролейбуси, за рогом деренчав трамвай.
«Ну чого ти боїшся, пігмей!» — сам себе лайнув Женя і перебіг вулицю.
— Кисіль? Привіт! — знову усміхнувся дядечко, ловко пірнув у машину і вже звідти гукнув, посуваючись до керма: — Сідай! Побалакаємо!
Женя завагався.
Дядечко знову гукнув весело:
— Боїшся? Що я тебе — з'їм?
Голос у дядечка був такий привітний і веселий, що Жені стало соромно за свою полохливість. І він заліз у машину. Але дверцята залишив розчиненими.
— Та зачиняй! Не бійся!
І Женя не встиг отямитися, як дядечко перехилився через нього, ловко схопився за ручку, смикнув, і дверцята клацнули, зачинившись.
— Ну й обережний! Фільмів, мабуть, надивився. Вразливий ти хлопець. То тільки в кіно страхи. А в житті зовсім по-іншому… Ти свого друга побачити хочеш? — дядечко так несподівано це сказав, що Женя здригнувся:
— А… а де він?
— Поїхали! — Дядечко ввімкнув мотор, і «Жигулі» зрушили з місця.
— К-куди? — Женя похолов.
— Та не бійся, тут недалеко…
— К-куди ви мене везете? — ледь вимовив Женя, тільки тепер усвідомлюючи всю незвичайність і небезпечність свого становища.
— Ну сказав же — недалеко… Чого ти хвилюєшся?
— Дядечко, зупиніться! Дядечко, пустіть мене!
— Ну-у?.. — весело дорікнув дядечко, — Не ганьби себе! Такий геройський хлопець, а…
— Зупиніться, я вас прошу! Будь ласка!
— А твій друг сміливіший за тебе. Ай-яй-яй! Соромно!
Женя на хвилину замовк.
Вони виїхали на бульвар. Вдалині на тротуарі Женя побачив міліціонера.
— Я… я міліціонера гукну зараз! Я… я кричатиму!
— Оце вже зовсім ні до чого. — Дядечко вихопив з кишені якийсь балончик, миттю сунув Жені прямо під ніс, чвиркнув… Жені враз перехопило подих, голова пішла обертом і далі він уже не пам'ятав нічого…
…Нарешті до його свідомості почали доходити голоси.
— Ну диви — досі не отямився! — роздратовано говорив хтось незнайомий.
— Я ж не думав, що він так довго, — голос «дядечка» звучав винувато. — Я ж хотів навпаки, щоб було тихо, щоб він шелесту не наробив, щоб…
— «Щоб», «щоб», «щоб»… Щоб тобі свободи не бачити!.. Там уже, мабуть, всю міліцію на ноги підняли. Кіднепінг! Викрадення дитини!
— Ну я ж… у мене ж не було іншого виходу…
— З будь-якого становища завжди буває два виходи — розумний або дурний. Думати треба! Думати! Скільки я вас учу, а за вами все золоті верби ростуть.
Голос незнайомця був старечий, прокурений.
Женя розплющив очі. Але нічого не побачив. У кімнаті було темно. Лише на тлі вечірнього неба у вікні вимальовувалися два силуети — вищий і нижчий.
Сліпуче світло ліхтарика враз примусило Женю замружитися.
— О! Прочумався! Нарешті! — голос незнайомця одразу став лагідним. — Ну й сонько ти, голубе! Мама там уже хвилюється, місця собі не знаходить, а ти спиш. Сам винен. Давно міг уже бути дома. Давай-давай, підводься. Випий оно водички. «Боржомі».
Руки, що виринули з темряви, підняли, посадили його на дивані, подали склянку «Боржомі».
Женя слухняно випив.
— Отак! — незнайомець погладив його по голові. — Вибачай, голубе, що потурбували тебе. Але… потрібна деяка інформація. Скажеш — і одразу поїдеш додому. Судячи з усього, ти, голубе, в контакті з міліцією. Так от, скажи нам, будь ласка, що ти знаєш про Граціанських? Де вони зараз? І що про це відомо міліції?
— Я… нічого не знаю!
— Так-таки й не знаєш?
— Не знаю! Чесне слово!
— Ти хлопець не дурний і мусиш розуміти, що раз ми заради тебе, пацана, ганяли машину (а бензин зараз дорогий!), то це справа серйозна. І жартувати з нами…
— Я… не жартую.