Таємничий голос за спиною
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Серия: Таємничий голос за спиною #1
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- ISBN: 5-7720-0593-6
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємничий голос за спиною». Краткое содержание книги:
Та коли тато заїкнувся: «А може, хай сам з'їздить. Дорогу вже знає. Я в його роки…» — мама таку блискавицю метнула очима на тата, що Женя подумав: «Зараз буде грім».
І за всіма законами природи, за блискавкою загриміло:
— Та ти що?! Та боже збав! Щоб я пустила дитину саму аж у Хрястів? Ти бачив, які в електричці ханиги картами ляпають?! А цигани… Стільки буває різних страшних випадків! Ти що?
— Та я… — почав було тато.
— Ти себе з ним не рівняй! Ти ріс без батька, на вулиці, був хуліган… Ти…
«Хуліган» — тато беспомічно усміхнувся, поправив окуляри, махнув рукою і припинив дискусію.
У той же день Женя одержав листа від Вітасика:
«Привези, будь ласка, свого м'яча волейбольного. Мій лопнув». Вітасик не сумнівався, що Женя приїде.
І Женя вперше у житті одважився на втечу з дому. Звичайно, якби не татові слова, ніш він би ніколи… А так… Тато начебто благословив його.
Коли Дорошенки несподівано побачили на пляжі самого Женю з волейбольним м'ячем і дізналися, що він приїхав без батьків, реакція була неоднозначною. Тато реготав, мама розгублено сплескувала руками, а Вітасик аж підскакував від захоплення. Мама негайно схопила Женю за руку, і вони всі, вчотирьох, побігли на пошту дзвонити в місто.
І через дві години батьки Кисілі вже були на Тернаві. І хоч мама заплакала, а тато одважив Жені добрячого потиличника, і в маминих, і в татових очах (особливо татових) був не лише осуд, але й щось подібне до схвалення, а може, навіть і гордості… Тато колись казав, що людину характеризують не стільки слова, скільки вчинки…
Все це згадував зараз Женя, дивлячись у вікно електрички, повз яке мелькали знайомі вже станції. Іванівка… Соколівка… Заводська… Черешеньки… Журавлиний Брід…
Проїхали озеро, на березі якого стояв «Запорожець», і двоє дядечків купалися (хоч уже й початок жовтня).
І от нарешті — Хрястів.
Станція, обабіч якої дві платформи — ліворуч західна, праворуч східна.
У Жені калатало серце, коли він виходив на західну платформу.
Платформа була чогось майже безлюдна. Якась бабуся куняла на клумаках під стіною та двоє військових розмовляли біля газетного кіоска.
Граціанського не було.
З-за рогу вийшов здоровань з рюкзаком. Женя бачив тільки його спину. Йому здалося, що то Шипуля.
«Заманив! — похололо у Жені в грудях. — Зараз схопить і…»
Він кинувся до кіоска, де розмовляли військові.
І враз у вікні залу для чекання мелькнула голова… Вітасика Дорошенка.
Женя отетерів.
Вітасик махав Жені рукою і показував у бік входу до вокзалу.
Женя на мить обернувся — здоровань з рюкзаком, зовсім не схожий на Шипулю, переходив колію.
Женя кинувся до входу.
З дверей назустріч йому вибіг його друг Вітасик, радісний, живий і неушкоджений.
— Ти?! — тільки й спромігся вигукнути Женя.
— Здоров! — Вітасик з усієї сили ляснув його по плечу, але Женя навіть не відчув болю.
— А… а де Граціанський?
— Нема!
— Як? Він же мені дзвонив по телефону, призначив тут побачення.
— То я дзвонив.
— Що?! Я сам, на власні вуха чув.
— Все правильно. Але то був я. Зараз усе розкажу. Тільки спершу подзвоню мамі. Своїм голосом. Щоб не хвилювалася більше. Давай гроші. По п'ятнадцять копійок.
— По п'ятнадцять у мене… нема, — розгублено вишкріб Женя і потрусив у руці весь дріб'язок.
— Ходімо наміняємо.
Вони вскочили у вокзал, підбігли до маленької кімнати, де містилося відділення зв'язку, розміняли гроші, і от уже Вітасик накручує диск автомата, що висить на стіні.
— Мамо! Мамочко! Це я! Не хвилюйся! Я зараз приїду!
Навіть Женя почув, як одчайдушно скрикнула у трубці Вітасикова мама:
— Вітасику! Синку! Де ти?
— У Хрястові. І Женя поряд зі мною. Все в порядку! Я живий-здоровий, цілий-неушкоджений! От хай Женя скаже. Передаю йому трубку.
Женя схопив трубку і закричав:
— Цілий-цілий! Здоровий! Все на місці. Не хвилюйтесь. Зараз сідаємо на електричку і їдемо. Зараз їдемо. Не хвилюйтесь.
Але одразу сісти на електричку у них не вийшло. Два рейси чогось одмінили, і найближча електричка була тільки через годину сорок хвилин.
— Ну так що, що ж трапилося? Де ти був? Що значить твоє зникнення? — накинувся Женя на Вітасика.
— Стривай! Не гарячкуй! Зараз розкажу. Все по порядку.
РОЗДІЛ XI
Так от, сталося це у суботу на великій перерві. Настрій у мене був поганючий. І з тобою посварився, наговорив ти мені такого, що… хоч і справедливо, може, а все одно… І… Підійшов я до Милочки Петриківської, стояла вона біля вікна сама.