Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]

Кіт іронічно посміхнувся і пронявчав:

— Такої поважної, як сьогодні,— ніколи. Неначе якусь перемогу здобули.

Емілія гойднулася в гамаку і промимрила:

— Заздрісний на чуже щастя зазіхає.

Кіт відповів з величезною зневагою:

— Цього тільки бракувало, щоб знаменитий кіт Фелікс заздрив ганчір’яній ляльці, яку пошила якась старанегритянка…

— Заздрісний на чуже щастя зазіхає,— повторила Емілія. — Я таки лялька, а ось ви — справжнісінький облудник, зрозуміло?

— Чому це?

— Чому це? Та тому, що ви зовсім не американець, і ні в якому хмарочосі не народилися, та й не родич Котові в Чоботях, і ніяка акула вас не ковтала. Все це самі вигадки. Я дуже добре знаю, коли людина правду каже, а коли бреше. У мене чуття…

Кіт схопився, запирхав і хотів подряпати Емілію. Та Емілія закричала так голосно, що злякала Кирпу.

— Що скоїлося, Еміліє? — запитала Кирпа, підбігаючи, — Чим ти так схвильована?

Емілія випросталась у своєму гамаку і гнівно вказала на кота:

— Цей хуліган хоче мене подряпати! Свинство яке, га?

— Та чому? Через що ви посварилися?

Емілія ще більше випросталася.

— Він скаженіє від злості, що провалився з своєю історією, і заздрить моєму успіхові. Я сказала, що він не американець, і не родич Котові у Чоботях, та й акула його не ковтнула, тому цей осел ще й намагався за те мене подряпати. Гіпопотам та й годі!..

Кіт обернувся до Кирпи:

— Ви самі чули, як вона мене ображає. Коли я гіпопотам, то хто ж вона, скажіть на милість? Мавпа?..

Це було вже занадто. Емілія кинулася до кота Фелікса, схопила його за підборіддя і почала так шарпати, що навіть вирвала одну волосину. Кирпа розборонила забіяк.

Кота було винесено в сад, а Емілія залишилася одна сама на веранді, обмірковуючи план помсти: вона була така збуджена, що вголос розмовляла сама з собою. Ось тут і з явився граф.

— Сеньйоре графе, — гукнула його Емілія, — послухайте, прошу, історію моєї сварки з котом Феліксом!

Граф сів поруч з нею в гамак і вислухав усю історію від початку і до кінця. Коли дійшли до волосини, що її Емілія вирвала у кота, граф спитав:

— А де волосина? Я зараз саме працюю над дослідженням волосяного покриву деяких тварин, і мені було б дуже цікаво познайомитися також і з цією волосиною.

Емілія відкрила коробочку, де була схована котова волосина, і віддала її графові, кажучи:

— Беріть, тільки потім віддайте. Я хочу зберегти цю бридку волосину на згадку про мою битву з цим хуліганом… цим… — Емілія задихнулася.

Граф обережно взяв волосину і пішов вивчати її з допомогою бінокля донни Бенти.

Коли прийшов вечір і тітонька Настасія засвітила лампу в їдальні і сказала: «Пора, любі!» — і всі вже посідали на свої звичні місця, завітав і граф. Та, раніше ніж лізти до бляшанки, він підійшов до тітоньки Настасії і тихенько сказав їй на вухо:

— Візьміть мітлу і поставте її біля себе.

Старій негритянці ця просьба здалася дуже дивною, і вона зажадала пояснень.