![Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/3/0/orden-zhovtogo-dyatla-orden-zhyoltogo-dyatla-uk-download.jpg)
Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]
- Автор: Лобату Монтейру
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-5-699-95766-8
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]». Краткое содержание книги:
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.
Переклав Володимир Булат
Малював Валентин Чернуха
Перекладено з видання:
Монтейру Лобату. Орден Желтого Дятла. Детгиз, Москва, 1961
Португальською мовою «Sítio do Picapau Amarelo» («Будиночок Жовтого Дятла») — це ціла серія з 23-х книжок, написаних з 1921 по 1947 рік. Російське видання — це скорочений переказ окремих епізодів деяких з цих книжок. Українське видання є перекладом російського.
«Не знаю, котику. Та якщо ви підете все вперед, все вперед, все вперед, можу закладатися, що одного дня ви знайдете цю землю».
Я послухався бабусиної поради і йшов, і йшов, і йшов, коли раптом мені назустріч…
— …дурень! — урвала Емілія.
— Ні,— заперечив кіт, — не дурень, а мудрець, дуже старий, з довгою сивою бородою. Я підійшов до нього і ввічливо запитав:
«Сеньйоре дідусь, чи не знаєте ви, як знайти ту землю, де живе швець, який Коту в Чоботях пошив чоботи?»
«Знаю, безперечно, — відповів дідусь. — Вона і праворуч, і ліворуч, і попереду, і позаду».
Я зрозумів, що дідусь просто глузує, і пішов, не попрощавшись. І йшов, і йшов, і йшов…
— Зупиніться, сеньйоре Феліксе, не йдіть далі, а то ви вже шкутильгаєте! — сказала Емілія.
Кіт злегка зніяковів, та провадив далі:
— І йшов, і йшов, і йшов, коли раптом мені назустріч…
— …дурень! — знов урвала Емілія.
— Не чіпляйся більше з своїм дурнем, Еміліє! — розгнівалася Кирпа. — Ніякий дурень йому назустріч не потрапляв. Ось у тебе дурна звичка всіх переривати. Розказуйте далі, сеньйоре Феліксе.
— Як раптом мені назустріч інша бабуся, ще старіша, Ще старезніша, ніж та.
Емілія скептично розсміялася:
— Яка оригінальна країна!.. Бабуся тут, бабуся там — скрізь самі бабусі та й годі…
Кіт Фелікс знову трошки збентежився, та все провадив далі, хоч не таким спокійним тоном, як давніше.
— Я підійшов до бабусі і ввічливо запитав: «Чи не знаєте ви, сеньйоро…»
— І т. д. і т. ін., — сказала Емілія. — І що ж вона відповіла?
Кіт Фелікс, ще більш зніяковівши і з острахом поглянувши на Емілію, сказав:
— Вона відповіла: «Такого шевця ніколи і не було, котику. Казка та й годі».
— Ну, а далі ж що? — заспішила Емілія, зрозумівши, що оповідач щось не може дати собі раду.
— І я… я… — тремтячим голосом замурмотів кіт, — залишив шукати цю землю і зайнявся іншими справами.
Запала прикра мовчанка. Цього разу всі були зовсім збиті з пантелику. Донна Бента здивовано подивилася на внучку, але Кирпа тільки знизала плечима. Тітонька Настасія зітхнула і руками розвела, а Педріньйо, задерши голову, почав уважно вивчати дошки стелі. Лише Емілія рішуче поглянула прямо в лице котові. Зморщивши свого носика, вишитого нитками муліне, вона презирливо скривилася і співуче промовила:
— Не варто, знаєте, їхати так далеко, щоб розповісти таку, вибачте на слові, безглузду історію. Я, наприклад, відколи мене пошила тітонька Настасія, нікуди зовсім не виїжджала, та, запевняю вас, можу розповісти що-небудь набагато цікавіше.
— Тоді ходімо спати, — сказала донна Бента, підводячись, — а наступного разу розповідатиме Емілія. Вона ж у нас таки розумниця.
І Кирпі теж довелося погодитися:
— Так, хоч вона весь час переривала, але для ляльки, пошитої на селі з ганчір’я, вона міркує досить розумно.
Емілія була в захваті від свого успіху. Та цієї хвилі граф де Кукурудзо вибив головою покришку і, пильно дивлячись на кота Фелікса, сказав:
— Ні, вже пробачте, наступного разу розповідатиму історію я. І це буде історія про одного пройдисвіта і самозванця.
Розділ п’ятий
Граф розповідає історію
Наступного ранку тітонька Настасія повідомила новину в курнику не вистачає одного курчати. Було дванадцятеро, а стало одинадцятеро.
— Як дивно… — здивувалася донна Бента.
Мабуть, лисиця унадилася або кіт який приблудний, — зауважила тітонька Настасія. — А яка шкода, сеньйоро, загинуло найбільше курча, півник рябенький, знаєте?
Коли діти довідалися про те, що сталося, Педріньйо сказав:
— Добре б улаштувати пастку, а ще краще — порадитися з графом. Він недавно читав книжку про Шерлока Холмса.
Пішли до графа. Він вислухав повідомлення і посміхнувся з виглядом досвідченого шпига:
— Дайте цю справу мені. Я огляну місце злочину і проведу розслідування.
І насправді, граф провів у курнику цілий день. Спочатку він дослідив порох на долівці курника і знайшов кілька волосинок невідомого походження. Потім переговорив з батьками потерпілого — показним рябим півнем і чорною куркою.
Наступного ранку тітонька Настасія прийшла сказати, що загинуло ще одне курча. Донна Бента засмутилася: так скоро весь курник розкрадуть.
— Ну, а що ж Педріньйо? — з досадою сказала вона — Адже обіцяв вислідити злодія.
— Висидіти? — перепитала тітонька Настасія, — Та вони з графом усе сидять та сидять в курнику, але досі нічого не висиділи.
А Педріньйо з графом у цей час радилися.