![Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/1/3/0/orden-zhovtogo-dyatla-orden-zhyoltogo-dyatla-uk-download.jpg)
Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]
- Автор: Лобату Монтейру
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-5-699-95766-8
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Орден Жовтого Дятла [Орден Жёлтого Дятла - uk]». Краткое содержание книги:
В «Ордені Жовтого Дятла» переказано цілу низку дитячих творів письменника: «Казки тіточки Настасії», «Мисливські подвиги Педріньйо», «Записки Емілії», «Кирпа» тощо.
У хатинці бабусі Бенти живе Емілія, в неї багато друзів. Крім самої бабусі і куховарки тіточки Настасії, яка пошила Емілію з ганчірок, вона має приятелів дітей: хлопчика Педріньйо та дівчинку Кирпу. А ще в неї є такі дивні і незвичайні друзі, яких, напевне, ніхто на світі не має, — учений носоріг і чудовий зубний лікар Кандим, Жоан Уяви Собі, клоун Куку та Пустикозу. Дарма, що деякі герої зроблені з ганчір’я або кукурудзяного качана (у Бразілії сільські дітлахи часто граються такими ляльками), всі вони в письменника живі і діють у справжній Бразілії з її строкатими птахами, дивовижними звірами, пишними деревами, на яких ростуть різні смачні овочі.
Отож рушаймо до Будиночка Жовтого Дятла.
Переклав Володимир Булат
Малював Валентин Чернуха
Перекладено з видання:
Монтейру Лобату. Орден Желтого Дятла. Детгиз, Москва, 1961
Португальською мовою «Sítio do Picapau Amarelo» («Будиночок Жовтого Дятла») — це ціла серія з 23-х книжок, написаних з 1921 по 1947 рік. Російське видання — це скорочений переказ окремих епізодів деяких з цих книжок. Українське видання є перекладом російського.
З тітонькою Настасією міс Сардин дуже заприятелювала. Вона чомусь відразу ж поткнулася на кухню і заглядала по всіх кутках з цікавістю старої плетухи. І без упину щось запитувала.
Мене дуже цікавить усе чуже, — сказала вона і питала, вказуючи на плиту: — Що це за чудовисько?
— Це називається «плита», — неквапливо пояснювала добра негритянка.
— А ця червона штука там усередині?
— Це називають «вогонь».
— А який від нього прибуток?
— Прибуток великий: обпалює крильця тому, хто на нього летить та на чуже добро зазіхає.
І все дебеле тіло доброї негритянки коливалося від здорового добродушного сміху.
Та міс Сардин не вгамовувалася. Їй кортіло все знати. Вона забралася на мисник, і її срібний хвостик блискав то тут, то там поміж каструльками і бляшанками. Ось вона засунула свою маленьку гарну голівку в скляну сільницю і покуштувала сіль.
— О, цей смак мені знайомий!
— Та це ж ваше морське борошно, — сказала негритянка, — з моря добувається.
Потім міс Сардин покуштувала цукровий пісок з пакетика, і він так сподобався рибці, що вона попросила подарувати їй трошки. Коли вона відкрила покришку і засунула ніс у бляшанку з сухим перцем, тітонька Настасія попередила:
— Обережно! Це пече…
Краще б вона не попереджала! Міс Сардин злякалася, послизнулась і попала головою просто в бляшанку з перцем! Як вона звивалась і як крутилася, уявіть собі самі.
— Рятуйте! Я осліпла…
Негритянка дуже співчутливо витягнула її з перцю і помила під краном, примовляючи:
— Ну от, я ж казала, навіщо лізти? Хто потикається не в свої справи, тому завжди… Ну, та нічого, потерпіть. От якби ви на сковорідку з киплячим маслом потрапили, тоді гірше…
За кілька секунд міс Сардин розплющила одне око, потім друге, сказала: «Я вже видужала!» — і відразу ж запитала, що таке сковорідка.
Тітонька Настасія засмутилася. Пояснювати рибці, що таке сковорідка, — це принаймні нетактовно. Аби щось відповісти, вона сказала:
— Сковорідка — це плеската каструля; на неї ллють таку масну воду, яка танцює і стрибає на вогні.
— Жир? — пожвавішала міс Сардин. — Жир — це корисно, я б залюбки поплавала в цій воді!
Негритянка затулила рота рукою, щоб притлумити сміх. Але тут донна Бента нащось покликала її, і тітонька Настасія вийшла.
Розділ третій
Самі нещастя
…Коли Кирпа з Принцом поверталися з садка, вони почули, що в кухні хтось плаче. Виявилося, що це тітонька Настасія.
— Що сталося, тітонько Настасіє? — запитала дівчинка журливо. — Скажіть, що, га?
Негритянка відповіла, витираючи сльози:
— Ой, Кирпо, жах який, і не питай!
Але Кирпа вимагала відповіді, і жінка розказала:
— Так ось, уяви, міс Сардин весь час тут у кухні тинялася, сіромаха. Всюди лізла, сіль, цукор куштувала, в перець головою попала, сіромаха… Ну добре, я її, значить, витягла, помила і поклала посушити. Ну, вона трохи відпочила та й ну знову пустувати. Я їй і кажу: «Не лізьте, кажу, куди не слід. Від вогню, кажу, краще далі. А то, кажу, казна-що може скоїтися!» Таж у неї на голові хоч кіл теши: крутне хвостом — і знову за своє… Господи, та вже як я її гляділа! Ну, тут, значить, мене бабуся твоя покликала, я пішла, і тут…
— Та що ж сталося? Кажи! — урвала Кирпа докладну розповідь старої негритянки.
Тітонька Настасія втерла сльози фартухом:
— Ну, вона і плигнула на сковорідку, прямісінько в кипляче масло… Напевне, гадала — це озерце таке…
— Що ж ми тепер Принцові скажемо? — з жахом вигукнула Кирпа. — Міс Сардин була така поважна пані, мала доступ до двору… А де вона зараз?
Та на сковороді, де ж їй бути? Засмажилася, бідолашна, добре-таки просмажилася, просто пальчики оближеш… — І тітонька Настасія понюхала засмажену сардинку. — А шкода, чемна така була міс… тільки надто вже проноза, про все їй у нас тут довідатися кортіло… Зиском цікавилася…
І тітонька Настасія, кілька разів глибоко зітхнувши, взяла виделку і, втираючи сльози, смачно з’їла засмажену міс…
Принц дуже засмутився, довідавшись про те, що сталося, і поспішив додому. Прощання було зворушливе. Донна Бента, тітонька Настасія, Кирпа й Емілія стояли біля вікна і махали хустинками: