Українець і Москвин: дві протилежності

В одному лише москвин виявив не будь–яку ініціятву. Це тоді, коли мав нагоду виказати чи знищити ворогів московської влади; тоді він радів, що сповнює свій патріотичний обов’язок.

Страх взяти на себе відповідальність, вимога писаного наказу породили в Московщині — нечуваний в інших державах — бюрократизм та величезну армію бюрократів. Нема в світі держави, якої уряд складається з більш, як один десяток міністерств. Уряд СССР складається з кількох десятків міністрів і міністерств. Чужинці, що не знають історії Московщини, а також і наші недолуги пояснюють цю абнормальну кількість міністрів соціялістичним плануванням. В дійсності ж це є лише поворот (як і в усім) до старих московських національних традицій. В XVII ст. уряд Московщини складався з 50 міністерств (приказів).

Таку справу, яку з Европі звичайний урядовець вирішує протягом кількох хвилин, москвини вирішують кілька місяців. У 1828 р. Сенат розглядав справу одного «аткупщіка», що тягнулася 15 років. Самий лише витяг з тої справи був написаний на 15000 аркушах (вся справа мала кількасот тисяч аркушів). Так було до 1917 р., а потім погіршилася тисячократно.

Московський бюрократ воліє пошкодити справі, затягаючи її вирішення, аніж пошкодити своєму добробутові. Головне — його добробут, а добробут цілої нації остільки, оскільки він поліпшує його, урядовця, власний, і то не в майбутньому, але вже тепер, зараз. Таке ставлення до справ вбиває в зародку, а щонайменше, гальмує всякий здоровий почин, всяке поліпшення, поступ, розвиток творчих сил. І справді, всюди, куди приходила московська влада, життя завмирало, дегенерувало: москвини не те що не творили нове, але й уже створене руйнували. Це відноситься не лише до сучасної московської влади (в СССР), якої руїницька діяльність у нас перед очима; це відноситься до всіх століть московської історії). Згадати хоч би багатий, культурний Новгород по 1478 р. або Україну по 1709 р. Доброю ілюстрацією нездарности москвина до будь–якої самостійної творчости є історія їхньої кооперації. В Україні кооперація розбудовувалася стихійно самими селянами, часто без допомоги інтелігенції. В Московщині ж кооперація розвивалася дуже мляво. Московські кооператори–інтеліґенти з плачем нарікали на неохоту, а часто і спротив московського мужика (а часто і немужика, напр., священиків) закладанню кооперативи. Усі кооперативи в Московщині закладали інтелігенти, іноді напівпримусово (місцеве начальство «допомагало»), і чимало з них падало виключно з–за браку піддержки місцевим населенням (див.: І. Афанасьев. «К історіі рускай кааперациі»). «Все, що збудовано в старій і новій Московській імперії, буквально все, с. т. від граматики їхньої мови до атомової зброї, — ВСЕ ЗБУДОВАНО НЕМОСКВИНАМИ (про це далі).