Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Щоб не загинути в свому пралісі, москвин мусив бути дуже обережним; мусив бути готовий кожної хвилини до несподіваного нападу укритих за деревами ворогів. Він не міг наперед дізнатися, звідки і коли впаде на нього удар, бо в лісі далеко не заглянеш. Це стале напруження нервів, вічне очікування підступного, близького удару зродило у москвина крім підозрілости, ще й почуття своєї безпорадности, яке з бігом століть виросло на почуття меншвартости і велике боягузство. Індивідуально москвин є глибокий боягуз.
В тій своїй психологічній безпорадності москвин інстинктово шукав моральної піддержки; інстинктово шукав дорадника, протектора, провідника. В Бога і в його всемогучість, в Його охорону москвин (в протилежність українцеві) не вірив, а його не зіпсутий цивілізацією тваринний інстинкт самозбереження підказував йому горнутися до гурту таких, як він; шукати помочі в гурті. Так народилася у москвина ідея «людина — ніщо, а громада — все». Народилася ідея оборонятися, наступати «скопам» (гуртом), «мірам» (громадою). «На міру і смєрть красна», «ламі стєной», «Іль мала нас?» і т. п. — вирази їхньої народної мудрости. Так закладалися психологічні основи московської «абщіни» (комуни) і абсолютизму влади їхніх царів та диктаторів.
Абщіна (громада) може помогти своєму членові лише тоді, коли сама є сильна. А її сила лежить в добровільній чи примусовій дисципліні, яка підпорядковує відосередкові інтереси індивіда доосередковим інтересам громади. В громаді свобода, права індивіда мусять бути обмежені, мусять бути підпорядковані проводові громади, інакше громада розпадеться, а з нею впаде єдина надія на допомогу, на охорону, на рятунок. Отже, громаду (абщіну, державу) мусив москвин скріпити за всяку ціну, хоч би і за ціну тотального поглинення індивіда абщіною, державою, хоч би за ціну абсолютного послуху провідникові, хоч би за ціну тотального підпорядкування інтересів індивіда, його прав, його особистої свободи провідникові. Так інстинкт самозбереження в московських умовах привів москвинів до ідеї спасенности ТВЕРДОЇ, СИЛЬНОЇ влади. Ось чому москвин охоче кориться своїм деспотам і, навпаки, завжди бунтується, коли бачить пом’якшення своїх володарів, ослаблення їх влади. Це, а ніщо інше було причиною бунтів в роках 1611, 1773, 1825, 1917.
Гієни ніколи не нападають одинцем (навіть на слабших від себе), а завжди нападають гуртом. Це є точний психологічний образ Москвина. Москвини нападають лише гуртом, лише тоді, коли чують за собою силу гурта. Опинившись одинцем або як побачить, що його гурт є слабший за ворога, Москвин впадає в паніку. З історії війн 1918–25, 1939–45, з репортажів УПА, з боротьби ОУН, із спогадів учасників і очевидців знаємо тисячі прикладів московського боягузтва та паніки. Знаємо сотки прикладів, коли гроза і пострах цілих околиць — НКВДисти панічно тікали при першому заламанні їхньої сили; ті грізні володарі, попавши в полон до УПА, плакали, навколішках благали на помилування так ганебно, що аж гидко було на них дивитися. Доброю ілюстрацією є таке оповідання. В ресторані п’яний полковник бешкетує; кричить, вередує, загрожує револьвером переляканій публіці, знущається з неї. Закликали поліцію. Приходить маленький миршавий чоловічок в уніформі НКВД, підходить до бундючого полковника і спокійно каже: «Звольте зоспокоїтись, товаришу полковнику, інакше ми вас заспокоїмо». Вмлівіч зникає бундючість у того героя: зблід, зробився маленький, почав вибачатися благальним тоном і зник за пару хвилин. Добре бо знав, що НКВД є СИЛА.
Сила — це ЄДИНИЙ аргумент, що його розуміє і шанує Москвин. Право, справедливість, мораль — це для нього китайська грамота.
Ліс зродив у Москвина безпорадність, меншвартість, боягузтво. Щоб посилити себе, МОСКВИН прийшов до абщіни. Щоб посилити абщіну, визнав потребу сильної влади. А сильна влада в уявленні того дикуна, є лише влада деспотична. Це він і висловив у своїй мудрості: «Кнут не мука, а фпрєть наука», «Палка нєма, а даст ума», «Нєт таво спарєє, што кулаком па шєє», «За бітава двух нєбітих дают» і т. п.
Абщіна не дозволяла жодного індивідуалізму у себе, бо ж то був би її кінець. Уряд не дозволяв суспільного індивідуалізму, громадської самодіяльности, бо то також було б початком його кінця, тому що був би втратив монополію на провід нацією, а свідомість Москвина ототожнює це з втратою сили.
Ліс, абщіна, уряд вбили індивідуалізм Москвина в самому його зародку. Безпорадність, почуття меншвартости, боягузтво, кріпацтво, абщіна, рабський соціяльний устрій, деспотична державна влада — все це остаточно скріпило весь духовий комплекс, що його можна назвати рабською отарністю. Всі чужинці, що відвідували Московщину в XV–XX ст. з огидою стверджують, що московському «рабалєпствію» нема рівного в світі рабства. В Московщині ВСІХ століть, від X по XX включно ВСІ є раби, від канцлера імперії до останнього прошака. Над кріпаком знущається дворянин (тепер над колгоспником комуніст); над дворянином знущається аристократ (тепер над рядовим комуністом високопоставлений); над аристократом знущається цар (тепер над членом ЦК диктатор). Практикована протягом майже тисячоліття ця рабська отарність стала національною рисою Москвина.