Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Від заперечення ідеї власности в своїй країні до заперечення її в усьому світі — лише один крок. Всі згадані вище москвини проповідували ідею світового безвласницького суспільства. Лише маленька подробиця, на яку вказували та якої вимагали москвини монархісти і соціялісти: керувати переходом на те безвласницьке (тепер кажуть «безкласове») суспільство в усьому світі має право лише… автор тої ідеї, вєдущій народ–богоносєц, якого сам Бог вибрав для її здійснення, — народ московський. Ну, та це ж лише мала подробиця.
Ця «подробиця» народилася разом з народженням московського народу десь 1000 років тому. Захоплювати нову «палю» примушувала Москвина примара голоду. А ця обставина в свідомості Москвина виправдувала акт захоплення не його землі; давала йому моральну санкцію на право захоплювати не своє для рятунку свого і своєї родини життя. «Што взято — то свято» (див.: проф. К. Ільїн. «Рускає правасазнаніє»). Ця санкція, ця свідомість свого права захоплювали не своє, підтверджувана життєвою практикою протягом довгих поколінь, виплекала і закріпила у Москвина світогляд і ментальність злодія, грабіжника, загарбника. Ця його злодійська ментальність домінує у всьому його житті — приватному, громадському, державному, міжнародному, і навіть в літературі, музиці, мистецтві. Ба, навіть у церковному. Злодійкуватість Москвина в щоденному житті відома кожному з нас; вона віддзеркалюється в приказках самих москвинів («С трудов праведних не наживьош палат камєнних») та є темою численних українських анекдотів і приказок. Крадіж державних грошей в Московщині є просто феноменальна. Крадуть всі — від прем’єр–міністра до двірника. Пьотр І хотів був наказати карати смертю кожного, хто краде державні гроші. Сенатор П. Ягужинський (українець) іронічно йому зауважив: «Хіба Ваша Величність хоче залишитися без підданих?». За Єкатєріни II «прилипало до пальців» урядовців 43% державних прибутків (В. Ключєвскій). В СССР прилипає в різних формах значно більше. Про злодійство москвинів в міжнародному житті читайте історію Московщини, особливо за останні 40 років. Ментальність злодія тягнеться безпереривною ниткою через всю історію і через всю культуру москвинів.
Але злодії бувають різні. Є злодії відважні, хоробрі, що не бояться ризикувати своїм життям; таких ми звемо розбійниками, душогубами, бандитами. Це розбійники–вовки. А є злодії боягузи, підлі, зрадливі, вбивають ззаду ножем у спину, з засідки навіть своїх товаришів. Це злодії — шакали. До якого роду належать москвини?
Життя в багнистому пралісі є повне закритих, невидимих небезпек для людини. Гарний зелений килим, що вкриває землю, може вкривати також і бездонну трясовину. За деревами і на деревах повно хижого звіра, готового кожної хвилини скочити на людину. І ця укрита небезпека є близька, бо за деревами неможливо бачити на дальшу віддаль. Ця обставина цілком природно виплекала у Москвина звичку всюди і завжди сподіватися УКРИТОЇ загрози його життю; виробила і закріпила в психології Москвина підозрілість, недовір’я навіть до безпечних на вигляд речей, до найщиріших слів. Москвин нікому не вірить; не вірить товаришеві, не вірить сусідові, братові, кожного підозріває в підступі, в зраді, атому і сам готовий зрадити, оббрехати, підступом знищити будь–кого, щоб врятувати свою шкіру. Ніде в світі не поширений так широко і так глибоко ВИКАЗ, як саме серед москвинів. Всі народи гидяться виказом, москвини, навпаки, вважають виказ за моральну, громадську чесноту, за патріотичний обов’язок. Це так і зазначено навіть в їхніх державних законах. Законом накладається на кожного громадянина (включаючи і священиків) обов’язок виказувати ворогів царя, імператора, диктатора. Так було за царської влади, так є і за совєтської. Законом встановлені форми виказу і (система) і нагороди за виказ. Царі давали виказникові половину сконфіскованого у жертви майна; імператори давали за виказ графські титули, пролетарські диктатори ставили виказникам пам’ятники (напр., маленькому хлопчикові Павликові Морозову, що виказав власного батька). Без добре організованої державної системи виказу, без систематичного протегування і нагород зрадників, москвини не могли б загарбати сильніші за них народи; а головно — без цього не могли б їх вдержати в своїх пазурах. Україну москвини підбили і тримають НЕ ЗБРОЄЮ, а лише підступом, українськими зрадниками і яничарами, а головно — добре організованою СИСТЕМОЮ ВИКАЗУ. Кожний москвин радіє, коли має нагоду виказати ворога Московщини. В засобах відкрити ворога не перебирає.