Таємниця підводного човна
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця підводного човна». Краткое содержание книги:
На борту «Сома» — справжній скарб, що може розкрити чимало таємниць і змінити уяву про один із героїчних епізодів нашої історії. Але що за чудовисько стереже вхід до цієї бухти? І хто ще полює за цим підводним скарбом, аби заволодіти ним і знищити таємницю? Про це хочуть дізнатися наші давні знайомі, невтомні шукачі скарбів: київські хлопці Данило й Богдан, їхня приятелька Галка з Полтавщини та незмінний член безстрашної команди, бойовий африканський страус на ім'я Футбол. Третя частина популярної детективної серії з життя сучасних школярів, що полюють за скарбами, пропонує ще більше пригод і несподіваних відкриттів. А ще нагадує: свою країну треба любити… Новий пригодницький детектив популярного українського письменника Андрія Кокотюхи захоплює з першої до останньої сторінки.
Подавшись трохи вперед, Богдан глянув на Павла, наче закликаючи його до підтримки. Той вирішив відмовчатись, тільки знову плечима знизав.
— Не знаю, не знаю, — міркував уголос Данило, зовсім, схоже, не поділяючи Богданових страхів. — Він каже — зробив своїми руками підводний човен. І мені чомусь здається — не бреше. Якщо це так, тоді його, Богдане, цілком можна назвати безумним ученим. А безумні вчені, такі ось одержимі безумці, — зовсім не оті «ку-ку», як ти їх називаєш. Навпаки, вони найрозумніші. Найзатятіші. Мислять нестандартно, рішення приймають такі, на які ми з тобою з нашим, як ти вважаєш, здоровим розумом просто не зважимося. А якщо й ризикнемо — то після довгих-довгих роздумів.
— Слухай, ти ж розумник у нас! — наїжачився Богдан. — А тепер сумніваєшся в тому, що треба сто разів подумати, а вже потім — робити.
— У більшості випадків — так, — кивнув Данило. — Проте бувають ситуації, коли довго думати означає програти. А ті, кого я зараз назвав безумними вченими, саме в таких випадках довго й не думають! Інтуїція та нетиповий розум підказують їм, що і як слід робити. Але це вже надто складно, аби обговорювати в темній печері, серед води.
Богдан, як дуже часто траплялося, хотів уже сперечатися з Данилом, хоч і в переважній більшості випадків це була не змістовна розмова, а лише безглузде гарикання. Та враз із-під води знову вистромилась затягнута гумою рука, схопилася за борт, і ось Капітан знову махав їм, широко усміхаючись.
— Я подумав, хлопчики мої дорогі, — повідомив він урочисто. — Треба було подумати, і я подумав. Вирішив. Ви мені видаєтеся надійними й серйозними. Тому я все вам розкажу. Бо це давно треба комусь розказати, уся ця історія з мене просто виривається, наче цунамі. Навіть якщо я помиляюся і ви не такі надійні, все одно не буду шкодувати, що зв’язався з вами. Знаєте, чому?
— Ні! — відповіли усі троє в один голос, не змовляючись.
— Тому що, як кажуть у таких випадках, дивіться пункт перший. Уже давно про це варто комусь розповісти. Адже часу нема. День — і пропало. Я декого тут побачив, він не зупиниться.
Хлопці знову перезирнулися. Данило був у центрі їхнього невеличкого гурту і зрозумів — Богдан з Павлом чекають якихось дій і рішення саме від нього.
Прокашлявшись, Лановий запитав:
— Шановний Капітане, можна щось конкретніше почути? Бо «все це», «декого побачив» і «ця історія» звучить загадково. Навіть таємниче. Але ви зараз розумієте тільки себе. Ми вас, даруйте, геть не розуміємо!
— Атож, — охоче погодився Капітан. — Тому ласкаво прошу на борт.
Нічого більше не пояснюючи, він підплив до корми й підштовхнув човен уперед. Отак, штовхаючи, буксував його малою швидкістю просто перед собою, в чорну темряву печери. Прохолодне кам’яне склепіння насувалося дедалі нижче. Хлопці, не чекаючи попередження, нагнули голови, і Капітан, немов чекаючи цього моменту, штовхнув човен сильніше. Рух його прискорився, ще поштовх, іще — і раптом склепіння зникло, сонце після перебування в темряві засліпило очі, хоч сяяло вже не так яскраво, поволі наближаючись до заходу. Коли ж очі призвичаїлись до світла, хлопцям відкрилася вражаюча картина.
Човен гойдався на воді в невеликій, але, судячи з усього, глибокій затоці. З одного боку, з берега, її прикривала висока, майже вертикальна прибережна скеля. З того боку, звідки вони завдяки Капітану сюди потрапили, цього тихого відлюдного місця не видно й поготів. А просто посеред затоки з води виглядала поверхня справжнього підводного човна.
З першого погляду могло скластися враження — це лежить і відпочиває велика риба. Поверхня, тобто спина, була доволі широкою, пласкою. А отвір задраєного люка, виконаний досить незграбно, хоча напевне доводив свою надійність, людині з нестримною фантазією цілком міг нагадати зрізаний браконьєром плавець.
Тим часом Капітан підштовхнув човен зовсім близько до свого творіння. Тепер, зблизька, хлопці змогли переконатися: саморобна субмарина насправді виявилась не аж такою великою. Ніхто з них не знався на морській, а надто — підводній справі, і Данило не уявляв, що зараз відбувається в головах Богдана й Пави і як вони оцінюють побачене. Але сам він подумки зробив висновок, який, не стримавшись, озвучив одним словом:
— Маневрений.
— Правильно, Богданку мій дорогий, щ з чималою гордістю мовив Капітан. — Головне в наших умовах — маневреність. Моя «рибка» мусила пропливти, навіть прослизнути, там, де великі, гм, оті справжні військові човни не пройдуть за будь-яких обставин.
— То ви його «рибкою» назвали? — перепитав Павло.
— А як ще назвати водоплавне? — щиро здивувався Капітан. — Раком? Медузою? Молюском? Ні, тільки «Рибка»!
Пустивши човен, він підплив до свого суденця, видерся наверх, умостився на пласкій поверхні, мов учитель перед учнями. Балони аквалангів скинув, проте костюм для підводного плавання не зняв. Стягнув лише верх, відкривши хлопцям голову, вкриту гривою довгого сивуватого волосся, й таку саму, з пасмами сивини, бороду.
— А туди, всередину, можна? — Богдан тицьнув на задраєний люк.
— Можна, — легко погодився Капітан. — Тільки, Богдане мій дорогий, зараз не треба. Там, усередині «Рибки», — він поплескав по поверхні, — місця вистачить двом дорослим, трьом дітям чи підліткам, таким, як оце ви, або одному дорослому і двом дітям. Заліземо туди, як оселедці в діжку, й не поговоримо до ладу. До того ж одному з вас доведеться стояти тут цапки, засунувши голову в люк. Так діла не буде.
— Але ми покатаємось? — вирвалося в Павла.
— Моя «Рибка» — не атракціон, — мовив Капітан суворо. — Для іншого зроблена.
— Як ви її зробили? — спитав Данило, і це, вочевидь, цікавило всіх найбільше, навіть якщо підводна мандрівка нікому з них не світить.
— Довга історія, — відмахнувся Капітан. — Почну вдаватися в деталі — вам точно стане нудно. Сам я фізик, інженер-корабел, у мене проектів на папері, хлопці мої дорогі… А! — він знову відмахнувся. — До того ж нам зараз важливіше, для чого я зробив свою «Рибку». І ось звідси, як кажуть, я почну докладніше.
Розділ 19
Сонце неквапом сідало.
Прокашлявшись, мов справжній лектор, Капітан вмостився зручніше, напустив на себе поважного вигляду (хоч зі своєю сивиною був і так доволі солідний на вигляд), заговорив:
— Що ви знаєте про Чорноморський флот?
Данило кілька разів чув від батька якісь історії про українські кораблі в Севастополі, тому збирався відповісти, хоч усе почуте так і лишилося для нього незібраною мозаїкою. Але, схоже, Капітан і не прагнув якоїсь відповіді, навіть не звернув на Данька уваги, вів далі, осідлавши свою хвилю:
— Нічого ви не знаєте про Чорноморський флот! Бо в школах, на жаль, про це не розповідають. А більше почути про українську флотилію вам і таким, як ви, ніде. Коли флот створили? Думаєте, зовсім недавно?
— Він завжди був! — вигукнув Богдан.
— Це тобі здається так, Данку мій дорогий! — заявив Капітан. — Але, — тут він підніс угору пальця, «майже сто років тому Україна мала шанс стати самостійною державою. І жили б ми зовсім не так, як живемо тепер.
— Краще? — вирвалося в Павла.
— Інакше, — спокійно відказав сивий Капітан. — І напевно таки краще. Але не будемо уявляти, як би було, якби все пішло інакше. Історія цього не любить.
— Правильно, — вставив Данило. — Мені тато завжди так каже.
— Ага-ага, правильно каже батько твій дорогий, — кивнув Капітан. — А тепер розкажу вам дуже коротко про те, що ви мусите знати для початку. Як стане цікаво — море книжок про це написано. Не кажучи вже про Інтернет, там не тільки іграшки безглузді є. Події, хлопчики, відбувалися ось як, — він кахикнув. — Три сотні років наша з вами Україна вважалася такою собі губернією. Околицею Російської імперії. Як і чому це сталося — окрема історія, ви й самі, мабуть, про це з підручників знаєте. Але майже сто років тому російська буржуазія скинула свого імператора.