Таємниця підводного човна
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця підводного човна». Краткое содержание книги:
На борту «Сома» — справжній скарб, що може розкрити чимало таємниць і змінити уяву про один із героїчних епізодів нашої історії. Але що за чудовисько стереже вхід до цієї бухти? І хто ще полює за цим підводним скарбом, аби заволодіти ним і знищити таємницю? Про це хочуть дізнатися наші давні знайомі, невтомні шукачі скарбів: київські хлопці Данило й Богдан, їхня приятелька Галка з Полтавщини та незмінний член безстрашної команди, бойовий африканський страус на ім'я Футбол. Третя частина популярної детективної серії з життя сучасних школярів, що полюють за скарбами, пропонує ще більше пригод і несподіваних відкриттів. А ще нагадує: свою країну треба любити… Новий пригодницький детектив популярного українського письменника Андрія Кокотюхи захоплює з першої до останньої сторінки.
— Я знаю! — вигукнув Данько.
— Та я в тобі й не сумніваюся, — всміхнувся Капітан, але зовсім уже якось невесело. — Іншим поясню коротко: якщо знайдеться на дні щось велике, прилад подасть сигнал. Запищить. Тоді я спиняю «Рибку», виходжу під воду, проникаю на човен і роблю свою справу. І тут проблема — «Рибка» моя мусить у цей час стояти на місці. Човен у мене якірний, закріпити ніби можна.
Капітан витримав невеличку паузу, подумав трошки і повів далі:
— Проте у найпотрібніший момент якірний механізм у мене заїло. Накрився, амба. Полагодити можна, звісно, тільки ж усе це час. Виходить, поки я буду на дні, хтось у човні повинен утримувати штурвал і пильнувати, аби «Рибка» далеко не запливла. Складного нічого нема, моє судно надзвичайно просте в керуванні. Та все одно знадобиться сильний хлопець, який має тяму до техніки.
— Я! — вигукнув Павло і аж підстрибнув, хитнувши свій човен. — Я! Я! Я-я-я!
— Не волай, — цикнув Богдан. — І не гуцикай, бо всіх нас перекинеш. До речі, пане Капітане, я теж на техніці знаюся. Машину вже кілька разів водив, сусід навчив. У нього свого сина нема, а я росту без батька. Хай Данько підтвердить…
— Та вірю я, вірю, — мовив Капітан. — Справді, той, хто машину водить, нічого нового в керуванні «Рибкою» не побачить. Те саме, тільки під водою.
— А в мене — човен з мотором! — не вгавав Павло.
— Гавкнувся твій мотор, — нагадав Богдан і, не в силах забути, як Пава реагував на послання мічмана Волоха, видав:
— Який сам — такий і мотор…
Ковтнув Павло образу. Або відскочила вона від нього. Словом, промовчав. Капітан же, здавалося, не зважав на хлопчачі суперечки.
— То я полагоджу вам швидко, — відмахнувся від проблеми. — Добре, що нагадав, до речі. Підходите ви мені, хлопчики мої дорогі. Ось хіба що Богдан сильніший на вигляд. Так, чи ні?
І знову не стримався Майстренко. Підказувало йому щось із середини — не можна так робити, не гідно це. Та все одно не стримався, натура прикра проявилася, вуличний хлопець про себе нагадав. Тицьнув Богдан у бік Павла пальцем і реготнув:
— Ги-ги! Здохляк! Відразу видно, ха-ха!
Насупився Данило, сіпнув друга за лікоть. А Пава тепер аж почервонів, запалало обличчя, почервонів довгий ніс. Капітан же, мовби нічого й не сталося, кивнув швидше сам собі, аніж Богданові:
— З тобою все. Вирішено. Тепер потрібен той, хто дасть раду не «Рибці», а приладам. Хитрого нема нічого, але деякі закони слід для цього знати й розуміти.
Говорив так — і вже свердлив уважним поглядом Данила Ланового. Тут би знову стриматись Богданові, так ні:
— Зливай воду, Павлушо! Чи будемо пірнати на витривалість? Бач, доля тут не розсудить.
Усе зрозумів голомозий Павло. Руки враз опустилися, похнюпився, губи надув, ще трошки — заплаче хлопець. Ноги самі зігнулися, присів на дерев’яну лавку поперед свого човника.
— Дурний ти, Бодя, — сказав Данило спокійно, без злості, навіть із сумом. — Не можеш себе в руках тримати, то май хоча б трошки совісті. Де б ми були без Павлового човна? І чи взагалі сиділи б Отут, якби його не зустріли?
— Він сам до нас приплив, — огризнувся Богдан.
— От же ж… Хоча… що тут скажеш. Паво, я за нього вибачаюсь на правах розумнішого.
Пирхнув Богдан, відвернувся.
— Проїхали, — буркнув Павло. — Все одно…
Що хотів сказати — невідомо. Просто втупив погляд у днище човника й замовк.
— Розібралися, — підсумував Капітан, що, мабуть, свідомо не втручався в хлопчачі стосунки. — Тоді, нова командо, слухай мою команду: сьогодні по домівках, а завтра вранці чекаю вас тут. До речі, Богдане мій дорогий, Данило правильно тобі сказав.
— Про що?
— Про те, що як ви без Павла та його посудини завтра сюди дістанетесь? Я за вами не припливу, не хочу світитися зайвий раз.
Розділ 22
Капітан полагодив мотор швидко, як і обіцяв. Чому той постійно глухнув — не пояснив. Просто оглянув, наче лікар хворого, віддраяв люк свого човна, ковзнув униз, так само прудко повернувся із сумкою, в якій брязкали інструменти. Раз-два-три — і мотор знову зачмихав.
По дорозі назад Павло сидів мовчки, зціпивши зуби. Тримав стерно, ні на кого не дивився. Кілька разів намагався Данило заговорити до нього — марно. Голомозий ні пари з вуст, віддався Своїй справі. Богдан же, ніби нічого не сталося, мугикав щось собі під носа. Та коли обігнули Корабельний мис і причалили до берега, Пава так само вибрався з човна, не наміряючись покидати їхню компанію. Видно, тут йому було цікавіше.
Галка з Футболом зустріли своїх не радісно. Точніше, страус підстрибнув, побачивши Данила, підозріло зиркнув на Богдана, ще сердячись на нього за вранішню пригоду з дівчиною. Але сама Галка роздратування не приховала:
— І де це ви хлюпались так довго?
— Скільки ж це довго, по-твоєму? поцікавився Богдан.
— Якщо по сонцю орієнтуватися, добрих чотири години. Я ж хвилююся, мабуть. І взагалі…
— Що — взагалі? — насторожився Данило.
— Відразу й не розкажеш.
І слово по слову розповіла дівчина про свою дивну мандрівку й нового знайомого, адмірала Союзова. Коли дійшло до пропозиції продати страуса, Данило ляснув себе по стегну:
— Все ясно!
— Що тобі ясно? — не зрозуміла Галка.
— Це все одна шайка! Той тип на катері зранку, тепер ось цілий адмірал!
— Чому ти так вирішив?
— Катер — військовий! Корабель — теж військовий, хай навіть списаний, як ти кажеш… чи як тобі сказали. Це ж не перша пропозиція тут, згадай, ти ж сама казала.
— Ну, казала…
— От і маєш! Спершу просто так, розвідували, зондували грунт, як то кажуть. Потім вирішили нахабно вкрасти. Тепер ось третя спроба, офіційна. Я б навіть сказав, урочиста. Невже ти думаєш, Галю, що Футбол як товар зацікавив тут величезну кількість народу? Паво, — повернувся Данило до голомозого, — вам там, у селищі, страус нікому аж так терміново не потрібен?
— А що з ним робити, — пробурчав Павло. — Перші дні, як ви сюди заїхали, люди ще цікавились. А потім забули, своїх проблем у кожного навалом.
— Бач! Активно цікавляться ним тільки на військових катерах і військових кораблях. Трималася б ти подалі від адмірала Союзова.
— Та ж він сам мене знайшов, хіба не чули?
— Отож, — Данило знову глянув на Павла. — Твоя допомога, Паво, нам знадобиться, і то серйозна. Без тебе в цьому ділі ніяк.
— Яка допомога? — стрепенувся Павло.
Данило коротко, без подробиць, розповів Галці про зустріч з Капітаном, «Рибку» та підводний човен на дні Храмової бухти. А коли скінчив, тут-таки, не даючи дівчині вставити слово, підсумував:
— Саму тебе тут у світлі сьогоднішніх подій лишати не можна. Ми завтра йдемо з Капітаном. А Павла я просив би побути з тобою увесь той час, поки нас не буде.
— Охорона? — стрепенувся голомозий.
— Данько, ти забув — зі мною Футбик, — нагадала Галка. — Кращої охорони, по-моєму, не знайдеш на всьому узбережжі.
— А хто Футбика охоронятиме? поцікавився Лановий. — Ти, Галю, не зовсім розумієш, які люди ним зацікавились. Військові моряки. Вони захочуть — скрутять нашого африканського друга бубликом. Завантажать на свій «Ковчег» і вийдуть у відкрите море. Ти в міліцію побіжиш заявляти на пана адмірала? Рятуйте, адмірал страуса вкрав?
— Ну, а Павло як зможе захистити?
— Він місцевий. Придумає щось. Паво, при потребі є куди сховатися?
Від такої несподіваної уваги до своєї персони Павло знову пожвавився, споважнів навіть.
— Придумаємо щось. Там каменоломні, з того боку селища. Я їх облазив уздовж і впоперек. Бою гадам не дамо, але втекти й сховатися, думаю, зможемо.
— Може, все ж не дійде до такого геройства, — озвався Богдан.
— Все одно Галку саму на березі лишати не можна, — відповів Данило суворо. — І закриваємо тему. День сьогодні аж надто насичений. Завтра — важливі справи. Гайда по домівках, відпочити треба.