Таємниця підводного човна

Щось темне повільно виринало з морської глибини.

Світла пляма розтікалася довкола обрису, і вже ніхто з них не міг пояснити навіть собі, а не те, що іншим, яка саме потвора на них насувається. Тепер уже навіть Богдан Майстренко вирішив забути, що в компанії він найсильніший, а отже — найсміливіший. Притулився до Данила, той, своєю чергою, — до нього, а між ними втиснувся голомозий носатий Павло. Зуби цокотіли лунко. Здавалося, звуки відбиваються від кам’яних стін.

Тепер світло не сліпило, однак таки трошки давало в очі, змусивши хлопців примружитись. Але не це страхало: з-під води виткнулася й схопилася за правий борт човна бридка перетинчаста лапа. Тут же — гоп! — учепилася й друга. Сильніше гойднувся човен, ось-ось перекинеться.

І аж тоді над водою з’явилася довгаста голова. Одне хиже око світило вже просто на них. Сама морська потвора була чорна і слизька.

Одна лапа пустила борт, наблизилася до писка, щось із ним зробила — і враз морський диявол заговорив, і навіть доволі по-людськи:

— Привіт! Драстуйте, значить, друзі мої дорогі!

Так, ніби враз розвіялися чари від людського голосу. Бо зникла слизька потвора з хижим ворожим оком. Замість неї на хлопців, скупчених у центрі човна, дивився водолаз у чорному облягаючому костюмі для підводного плавання. За спиною — балони аквалангів, загубник трубки витягнутий з рота. А на руках — щільні гумові рукавички, дуже схожі на жаб’ячі лапи. Обладунок у цього аквалангіста справді був якийсь дивнии, а надто ці рукавички та водонепроникний ліхтар, не знати як закріплений на масці. Але то все деталі. Головне — раптом зникли всі страхи, мов каменем шубовснули на морське дно.

Данило, видихнувши спокійно й навіть подумки вилаявши себе за нездатність від самого початку все вирахувати, скласти й зрозуміти, все ж таки вирішив бути обережним. Якщо їм уже не загрожує невідоме науці підводне чудовисько, це зовсім не означає, що цей незнайомий водолаз, котрий підкрадався непомітно, не загрожує їм. Тим часом Богдан з Павлом — ніби й не трусилися щойно зі страху — кинулися дружно до борта, гойднувши й нахиливши човен аж під надто критичним кутом.

— Ух ти! — вигукнули хором.

— Ага, ух ти, — погодився водолаз, і тепер хлопці почули — чоловік шепелявить, говорячи при цьому дуже швидко. — Це ви тільки мене побачили! А як побачите мого човника, ще не таке скажете! А, ні! Ви нічого не скажете!

— Чому це? — здивувався Богдан.

— Бо у вас забракне слів для захвату, друзі мої дорогі!

Взагалі аквалангіст поводився дивно: ліг на бік і поплив довкруг човна, тримаючись при цьому майже впритул і не перестаючи базікати. У Данила склалося враження, що говорити цей дивак може лише тоді, коди рухається. Варто йому зупинитися рівре, слова не витягнеш. Або взагалі двох слів не зв’яже. Щоб говорити до нього й слухати його, хлопцям довелося крутитися в човні, переходячи від одного борту до іншого, — Ви хто? — запитав Данько.

— А ви? — поцікавився той. — Я вас уже не перший раз бачу. Вас двох, — рука в рукавичці показала на Ланового та Майстренка. — Це ж ваша така пташка кумедна, скажіть?

— Наша, — кивнув Богдан. — Ну, з нами вона.

— Ага, ага, з вами. Отже, засік я вашу бражку. Тебе, — палець націлився на Павла, раніше бачив. Щось ти тут крутишся, винюхуєш. Хіба ні?

— Нічого я не винюхую, — образився Пава. — Цікаво стало, що тут живе, в бухті.

— Я тобі не «що», друже мій дорогий! Я — «хто»! Людина!

— Ну, і хто ж ви, зрештою? знову спитав Данило.

Поки вони так спілкувалися, аквалангіст обплив довкола човна тричі. Замість робити четверте колб, знову взявся за борт, підтягнув себе до нього впритул, простяг розчепірену правицю.

— Ось рука. Тисніть. Називайте мене Капітаном.

Данило, а за ним і Богдан з Павлом, по черзі й чомусь дуже обережно потисли руку, назвалися. Після цього новий знайомий знову відчепився і за звичкою почав робити кола. Тільки тепер він рухався в протилежному напрямку, зліва направо.

— А ім’я нормальне у вас є? — поцікавився Данило.

— Капітан — нормальне ім’я, — відмахнувся той, бризнувши на співбесідників. — Друже мій дорогенький, людину звуть так, як вона сама себе називає. А я зву себе Капітаном. І ви мене так називайте, якщо хочете.

— Можна подумати, у нас є вибір, — гмикнув Данило.

— А ви капітан чого? — підпрягся до розмови Богдан. — Чи це просто так?

— О! — водолаз знову махнув рукою. — Добре закрутив! Звісно, хтось може назвати себе полковником, теж просто так, бо йому це подобається. Але я й справді капітан. І в мене є навіть кораблик. Човник, я сказав би. Такий собі човник-всюдихід.

— По землі й по воді? — здогадався Пава. — Амфібія?

— Близько, синку мій дорогий. Дуже близько, ага. Тільки я сам не знаю, як правильно назвати. Хіба є різниця, як називати човник, котрий без проблем занурюється у воду й пливе там собі поруч із рибами?

— Підводний човен! — ляснув себе по лобі Данило. — Як я сам не докумекав! Це ж просто, мов апельсин! І читав же капітана Немо!

— О! — вигукнув Капітан, черговий раз підпливши до борту. — Давай лапу! Молодець!

Данько знову потиснув мокру слизьку руку.

— Дякую. Тільки що я такого…

— А нічого ти такого! — передражнив хлопця Капітан. — Просто згадав улюблену книгу мого дитинства. Куди там, навіть юності, зрілих років та старості.

— Хіба ви старий?

— Ну, людина стара настільки, наскільки такою себе відчуває, — пояснив Капітан. — Але я справді ще зі школи захопився ідеєю зробити підводний човен — такий, як «Наутілус», створений Немо. Зануритися під воду й теж створити там, на дні, щось схоже на підводну республіку. Навіть вирішив, що можна зробити такий човен зі звичайної дерев’яної діжки! Ха, куди дерев’яної — я себе колись у металеву запаяв! Сам, лишив трубку нагорі, думав — буде перископ. Ох, було ж мені від батьків! Оце з того часу мене Капітаном і прозвали. Щоправда, ніхто так і не повірив до кінця, що в мене вийде зробити справжній підводний човен.

— Ви ж зробили, кажете, — мовив Пава.

— Ага, зробив, лисику мій дорогий! Тільки кому ж я його покажу? Вирішив вам, усе одно це мусило статися. Це доля, хлопчики, знак. Старий Капітан у знаки вірить!

— Чому — знак? — запитав Данило.

— Птах ваш. Я ж бачив, як отой дуролом на катері хотів у вас його вкрасти! Ні, думаю, нічого в тебе не вийде! Човник мій швидше ходить, наздогнав його, копнув трошки знизу. Птах розумний, здогадався, як треба себе поводити. Але ж я розсекретився! Був би на вашому місці, таким, як ви, — точно попхався б шукати слідів підводного монстра!

— Ми й пішли шукати, — погодився Богдан.

— О! Якби не пішли, я б зараз тут з вами не балакав. Навіть не показався б на очі. Раз вас сюди повело — все гаразд. Спробую вам довіритись. Бо без помічників мені все одно ніяк. А допомога мені, дорогі мої цікавлики, он як потрібна. — Капітан підняв голову і провів ребром долоні по шиї. А тоді зовсім дивно повівся — знову пірнув, навіть маски не вдягнувши.