Таємниця підводного човна
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Язык: украинский
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця підводного човна». Краткое содержание книги:
На борту «Сома» — справжній скарб, що може розкрити чимало таємниць і змінити уяву про один із героїчних епізодів нашої історії. Але що за чудовисько стереже вхід до цієї бухти? І хто ще полює за цим підводним скарбом, аби заволодіти ним і знищити таємницю? Про це хочуть дізнатися наші давні знайомі, невтомні шукачі скарбів: київські хлопці Данило й Богдан, їхня приятелька Галка з Полтавщини та незмінний член безстрашної команди, бойовий африканський страус на ім'я Футбол. Третя частина популярної детективної серії з життя сучасних школярів, що полюють за скарбами, пропонує ще більше пригод і несподіваних відкриттів. А ще нагадує: свою країну треба любити… Новий пригодницький детектив популярного українського письменника Андрія Кокотюхи захоплює з першої до останньої сторінки.
Їхали менше години. Коли пікап нарешті зупинився, Галка побачила — заїхали вони в якусь бухту, досить доглянуту й цивілізовано облаштовану. Вниз, до води, згори вела широка утрамбована дорога. Ліворуч від себе, на високому пагорбі, побачила дівчина маяк — помічала раніше, але здалеку, коли їх усіх везли в бік селища. Шлях перегороджував смугастий шлагбаум, та перед пікапом він гостинно піднявся. Далі пішла бетонна дорога, вона перетекла у причал, і, нарешті, Галка побачила перед собою корабель.
Не можна сказати, що його вигляд справив на дівчину сильне враження. Та й саме судно попри гучну назву на такий крейсер, яким його уявляла собі Галка, схожий зовсім не був.
Коли вони вийшли з кабіни і дівчина підійшла ближче, в неї склалося про побачене таке саме враження, як і про білий пікап: макет чогось великого, потужного, майстерно відтворена підліткова іграшка.
Це було доволі широке, проте не надто видовжене судно. Гострий ніс виривався вгору, дивним чином нагадавши Галці такого собі пихатого Буратіно, котрий задер свого носа перед іншими ляльками, вважаючи їх нижчими за себе, хоча й сам був такою самою лялькою. Корма навпаки — звужувалася. Уявивши корабель з висоти пташиного польоту, дівчина змогла б намалювати ситого удава, який щойно проковтнув цілу корову й тепер лежить, перетравлюючи ситну страву.
— Подобається? — почувся ззаду голос Союзова.
— Красивий. Але якийсь не сильно великий він для крейсера… Я в цьому не розбираюся, правда…
— Нічого, завжди кажи, як думаєш. Не бійся помилитися. Тим більше, що ти, Галочко, не так уже й помиляєшся. Мій «Ковчег» — дійсно не ракетоносець, навіть не флагман ескадри. Говорив уже й повторю ще раз: кораблі такого типу призначені в основному для того, аби патрулювати прибережну зону. Мета — шукати ворожі підводні човни на великій відстані від берега. «Ковчег» — такий собі мисливець. Хоча судно має відповідну зброю для знищення підводних човнів, зазвичай це роблять вертольоти. На борт «Ковчег» може прийняти до п’яти бойових вертольотів.
— Де ж вони? — Галка справді не бачила жодного гелікоптера.
— А де тут вороги? — Союзов для наочності розвів руками довкола. — На щастя, війни нема. «Ковчег» сьогодні — більше навчальне судно, аніж бойова одиниця. Та, як я вже казав, за нагальної потреби навіть без вертольотів на борту може виконати бойове завдання. Не дуже втомлюють тебе чоловічі військові терміни?
— Коли вже на те пішло, вони швидше хлопчачі, — усміхнулася Галка. — Бачу, у війну люблять гратися хлопці будь-якого віку.
Ляпнула — й тут же прикусила язика. Не дуже ввічливо прозвучало. Тим більше — на адресу адмірала. Та Союзов не образився. Навпаки — розсміявся, знову показавши ідеально білі зуби.
— Молодця! Правильно мислиш! Ох, бракує жіночого розуму й жіночої логіки багато кому з тих, хто ще не награвся у війну! Але ми тут навчання проводимо. Бачиш, навіть прапора нема. Я хоч і військовий моряк, проте працюю за контрактом. Поясню дуже коротко, щоб питань у тебе не виникало. Бо ти мудра не по роках, — Союзов кахикнув. — Оцей легкий крейсер свого часу списали на металобрухт, а я повернув його на воду. Тобто це мій крейсер і моя команда. Що хочу, те й роблю. Де хочу, там і ходжу.
— Дивно, що ви це все пояснюєте мені, — призналася Галка. — Але загалом принцип зрозумілий. Назва красива — «Ковчег». Чому така?
— Та ж заради цього ми всі сюди й приїхали! — вигукнув Союзов. — Думаєш, я не знаю, що дівчаткам усі ці подробиці мало цікаві? Зараз цікавіше стане. Ходімо.
Стосувалося це й страуса. Футбол уже спустився з кузова на причал і походжав, кидаючи в бік корабля підозрілі, як здалося Галці, погляди.
З корабля вже спускали трап.
Розділ 15
Адмірал Союзов пропустив Галку вперед, навіть схилив голову в поклоні.
Не втрималася дівчина — хоч і була в шортах, але все ж таки взялася пальцями за їхні краї, ледь зігнула коліна, виконуючи кніксен. Сама до ладу не розуміла, що це означає, бачила по телевізору в історичних фільмах, як це роблять галантні світські дами на знак поваги до кавалера чи просто нового знайомого. Поки що Галка не мала жодної причини, аби не поважати чи бодай ставитися до адмірала з підозрою. Дивлячись на неї, страус теж доволі зграбно повторив кніксен, чим викликав несподівану бурю оплесків, — на палубі зібралися матроси, дивлячись на несподіваного гостя.
— Чого набігли? — з удаваною суворістю вигукнув адмірал. — Птаха не бачили? Не сказав би! По місцях усі, працювати! Тут вам не цирк!
Хай адмірал лише вдавав суворість, не гніваючись на команду «Ковчега» насправді, нехай на ньому форми не було, та все одно відчула Галка: владу Союзов тут має величезну. Принаймні в межах судна — це його територія, чужих тут не потерплять. І слово Союзова, навіть сказане півжартома, для всіх закон.
Матросів після зауваження наче вітром здуло. Дівчина піднялася на борт, Футбол — за нею. Адмірал піднявся останнім, зробив по ходу незрозумілий Галці жест рукою, і за коротку мить поруч уже стояв високий стрункий моложавий брюнет у формі з погонами. Не розбиралася дівчина в морських відзнаках, та й не дуже тим цікавилася. Досить того, що брюнет з вигляду — старший офіцер, і він приніс Союзову адміральського кашкета. Той вдягнув кашкет, немов символ влади, наче корону королівську. Виглядало справді так: адже король може бути голий-босий, проте поки на голові корона, король лишається королем, навіть якщо не сидить на троні.
Подумавши так, дівчина роззирнулася.
На палубі крейсера тривала незнайома й незрозуміла їй ділова метушня. Кожен з матросів виконував якусь свою роботу. Ними командували засмаглі чоловіки в сорочках з погонами. Не всі з них, як зрозуміла Галка, були офіцерами, та кожен, хто розпоряджався, напевне мав на це право та мінімальну владу. Побачивши адмірала, кожен віддавав честь, Союзов відповідав, прикладаючи руку до кашкета, і тепер дівчина згадала приказку про те, що до порожньої голови не прикладаються. Ось воно як — якщо ти військовий, честь можеш віддавати лише тоді, коли в тебе на голові убір. Те, що під кашкетом, у цій ситуації мало кого цікавить.
Думка ця прийшла до Галки несподівано. Відкриття неабияке, але дівчина все одно не стримала короткого смішку. Повз увагу Союзова це не проскочило.
— Бачу, тобі тут весело.
— Не сумно, — погодилася Галка, боячись, як би цей морський вовк не довів своє вміння читати думки. Відчула навіть, як спалахнули щоки, — так соромно стало за дурниці, що стукають у голову.
— Чудово. Зараз ще цікавіше стане. Гайда!
Жестом адмірал запросив дівчину і птаха пройти далі, на палубу. У цей момент Галка звернула увагу на дивну поведінку Футбола — ще кілька хвилин тому, на березі, страус тримався на диво спокійно, навіть виявив приязнь до незнайомих, що за ним водилося не часто. Тепер же птах раптом почав помітно нервувати, витягував довгу шию вперед, навіть прискорився, почав ступати ширше. Щойно перед ними відкрилася широка частина палуби, Галці стало зрозуміло все.
Напевне, сюди, на цей майданчик, мусили сідати вертольоти. Тут у них своєрідний аеродром, тільки плавучий. Проте зараз тут гелікоптерів не було. Замість них уздовж палуби стояли ряди кліток. А в клітках лежали, стояли чи стрибали живі тварини. Ось на що реагував страус — на родичів. Відчув поруч знайомий дух живої природи, фауни. Не повірив і зрадів водночас. Підбіг до кліток, почав радісно стрибати. Звірі ж, угледівши птаха на свободі, так само пожвавились — навіть ті, хто щойно лежав, віддаючись медитації на сонці й морському повітрі. І враз усе наповнилося ревінням, клекотом та іншими звуками, які, на переконання Галки, наповнюють дикий ліс, джунглі чи африканську савану.
Екіпаж крейсера поводився так, ніби звіринець на борту — нормальна, навіть відповідна до морського статуту й правил військово-морського флоту річ. Ніхто з команди не звертав на звірів та їхню поведінку жодної уваги. Хіба матрос у білому халаті та з білим чепчиком на голові саме збирався годувати двох ведмедів у крайній клітці.