Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— Я тобі кажу, забирайся геть! — раптом заревів старшина і спритно стусонув його ногою нижче спини.
Старшина був худорлявий, зі впалими грудьми, а майстер високий і огрядний, але він тільки, ввібравши голову в плечі, підняв руки над головою, захищаючи себе від ударів.
— А, ти битися, битися!.. — бурмотів він тремтячим голосом. — Ну, за це я підніму проти тебе всю Геную!
— Я ще не бився, — сказав старшина, з розмаху стусаючи його кулаком, — але я можу і побитись. Це тобі за хлопця і за його вухо, яке ти мало не одкрутив, це за мужиків, які всі злодії, а це за синьйора Томазо, найчеснішу людину в Генуї!.. — промовляв він крізь зціплені зуби.
Вирвавшись від нього, майстер кинувся тікати з несподіваною для своєї статури прудкістю.
— Ну, чого ж ти стоїш? — сказав старшина буркотливо. — Чи ти збираєшся у такому вигляді з'явитися до синьйора Томазо і завдати йому смертельної прикрості? Ходімо!
Я покірно пішов за ним. Але, коли ми вже дійшли до самого берега і почали пробиратися між бочками і канатами, я його спитав:
— Куди ви ведете мене, синьйоре старшина?
— Куди я можу тебе ще вести? — пробурмотів він скрушно. — Звичайно, на мою «Калабрію». З малих парусників це найшвидкохідніше судно в Генуї, і ми ще до Картахени обгонимо твого одноокого Тітто Б'янкі.
Ніколи ще досі я не плавав так довго по морю.
І коли, вже після Картахени, нас дві доби тіпав шторм, мені здавалося, що мої нутрощі вибльовуються в море через моє горло. Солоний вітер бив мене в обличчя. Я так міцно мусив триматися за канати, що руки мої набрякли, взялися пухирями, а тут ще, як на лихо, капітан, проходячи мимо, щоразу запитував, усміхаючись:
— А чи не повернутися нам додому, хлопче?
Наскільки я його встиг пізнати за ці дні, капітан «Калабрії» синьйор Чекко Траппані, сувора, але дуже добра людина.
Особливо це проявилось, коли ми прибули до Палоса.
— Як мені віддячити вам, добрий синьйоре Чекко? — сказав я, зі слізьми кидаючись йому на шию.
— Дурниці, дурниці, — відповів він, відштовхуючи мене, — я не люблю цього. Та й зробив я це зовсім не для тебе, а для синьйора Томазо. І це також заради синьйора Томазо, — додав він, подаючи мені гарненьку курточку, обшиту галунами. — Носи на здоров'я! Тільки, будь ласка, не плач і не цілуйся! Просто мені не хочеться, щоб твій адмірал подумав, що синьйор Томазо поскупився на добре вбрання для тебе.
Весь берег Палоса кишів теслярами, конопатчиками, матросами і просто гаволовами. Я відразу ж запримітив на березі біля одного з кораблів вишневий плащ адмірала: месір Крістоваль Колон на голову вивищувався над натовпом. Але я не наважувався до нього підійти, поки не побачуся з Орніччо.
Розділ X
«НІНЬЯ», «ПІНТА» І «САНТА-МАРІЯ»
Зустрівся я з своїм другом зовсім не так, як це уявляв собі в мріях. Коли після довгих пошуків мені нарешті показали харчевню, де адмірал мешкав з Орніччо, і я стрімголов вдерся туди, у першу мить мені здалося, що він більше здивувався, ніж зрадів від моєї появи.
— Свята діво! — вигукнув він. — Ческо, голубе, як ти сюди потрапив? Хіба ти не одержав мого другого листа?
Але, побачивши моє засмучене обличчя, любий друг мій тієї ж миті кинувся до мене з розкритими обіймами.
— Ти виїхав після мого першого листа з Палоса?.. — спитав він. — Бідний хлопчик, а я через сім днів написав ще раз… Яка ж гарна куртка на тобі?.. Нумо, розкажи, як ти доїхав.
Він облишив скриню, біля якої вовтузився, коли я вскочив до кімнати.
— Бачиш, — сказав він, — я вже готую адмірала в дорогу. За останні дні сталися великі зміни, екіпаж флотилії набрано повністю, й оскільки адмірал не хоче слухати про тебе, я сам збирався повернутися в Геную.
Я по черзі оповів Орніччо про все, що сталося, відколи він поїхав до Нюрнберга. Я розповів йому про мій відчай, і він міцно потис мені руку. Коли я дійшов до зустрічі з майстром Тульпі, Орніччо підхопився з місця і вигукнув:
— Або я погано знаю месіра Крістоваля Колона, або він, дізнавшись про твої пригоди, неодмінно візьме тебе з собою. Найвище він цінує в людині впертість при досягненні поставленої перед собою мети. Він сам так багато зазнав, що зрозуміє твоє становище. А крім того, пан мій, адмірал, любить цікаві оповіді, а твої пригоди ніби справді списані зі сторінок лицарського роману. Якщо є правда на світі, ти повинен бути нагороджений за всі злигодні.
Орніччо відразу ж дав мені вмитися і нагодував мене, а потім ми пішли оглядати Палос, гавань і кораблі.