Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— Де ж той мандрівник? — лунає наді мною гучний голос.
І, протираючи очі, я збагнув, що несподівано для себе я заснув. Наді мною схилилось кілька темних постатей, і я впізнаю голос лоцмана:
— А цей заплатив за свій проїзд, капітане, до самого Палоса.
Я підводжусь і розглядаю обличчя матросів і лоцмана, а високий чолов'яга з пов'язкою на оці мені також нібито знайомий. Чи ба, та це той самий моряк, якого я застав у домівці синьйора Томазо у свої перші відвідини! Це і є капітан, якого чекають з учорашнього дня.
— Драстуйте, синьйоре капітан, — кажу я, бо не знаю його імені.
— Постривай-но… — раптом промовив чоловік з пов'язкою на оці. — Де я бачив цього хлопчиська?
— Ви бачили мене у живописця синьйора Томазо, — відповідаю я собі на лихо, бо капітан одразу ж хапає мене за плече.
Ти так і не повернувся до своєї матері, малий негіднику! — вигукнув він.
Лебідка з виском обертається, розмотуючи канати, матроси сновигають по палубі. Я відчуваю дужий поштовх, і раптом повітря сповнюється свистом і лопотінням, ніби здійнялася зграя птахів, — це підняли паруси.
— Сакко, — каже капітан, — звели спустити східці, я зараз спроваджу цього малого неробу на берег.
— Він заплатив за свій проїзд, — обзивається лоцман зніяковіло, — ми повинні відвезти його в Палос.
— Сакко, він утік від матері, — каже капітан хриплим від хвилювання голосом. — Пригадай, що сталося такої ж червневої ночі двадцять років тому!
Він бере мене за плече і брутально штовхає вперед…
— Ходімо, я не візьму на себе гріха перед бідною жінкою.
Я такий приголомшений, що в першу мить не можу відкрити рота.
— Чому ви штовхаєте мене? — вимовляю я нарешті. — Я повинен поїхати в Іспанію. І синьйор Томазо повністю заплатив за мій проїзд.
— У синьйора Томазо голова напхана дурницями, — буркоче капітан сердито. — Ну, збирайся мерщій, вже піднімають якір!
Раптом він повертає мене до себе, і я бачу, що в його єдиному оці блищать сльози.
— Рівно двадцять років тому я втік з дому, як і ти, — каже він. — До моєї матері дійшли чутки про мою смерть. Тому що вона любила мене більше від життя, вона тієї ж ночі вистрибнула з вікна і вбилась.
Він відвертається, затуляючи обличчя руками. Два матроси, за його знаком, хапають мене під лікті і тягнуть до сходів. Я пручаюсь, як коник, я б'ю їх ногами й руками і чую, як мій одяг тріщить по всіх рубцях.
На кормі матроси вибирають якірний ланцюг. Корабель поштовхами поривається вперед.
Міцно схопившись за борт, я кричу:
— Це помилка, дорогі синьйори, це помилка!..
Але мене тягнуть далі.
Я опираюсь на кожному кроці, чіпляюсь за все, що попадається мені під руки.
Тоді вони, піднявши мене в повітря, зносять з корабля і кладуть на пісок.
Корабель уже рушив. Я чую, як вони з веселим сміхом хлюпають за ним по воді.
Задихаючись від сліз, я довгий час лежу нерухомо. Потім, раптом збагнувши все, що сталося, підхоплююсь на ноги.
Корабель на всіх парусах перетинає затоку. Я згадую про гроші, заплачені за мій проїзд, про останні гроші синьйора Томазо. А мій чудовий сундучок з новим вбранням!
Я біжу за кораблем уздовж берега і кричу щосили. Мокрий, обідраний, вимазаний, я погрожую їм навздогін кулаком. Але корабель уже зникає вдалині.
Плачучи, падаю я на пісок і лежу доти, поки небо не починає блякнути. На сході появляється рожева смужка.
Тоді, підвівшись і навіть не струсивши з одежі піску, я повільно йду додому.
— Де ти валявся, молодче? — гукають мені перекупки, що поспішають на базар, а хлопчиська, які несуть за ними кошики, шпурляють в мене рибою.
Але я навіть не повертаю голови в їхній бік.
Несподівано важка рука лягає мені на плече і страшенно знайомий, до нудоти солодкий голос чується за моєю спиною:
— Бог звів все-таки нас з тобою, мій любий Франческо Руппі!
Оглянувшись, я бачу перед собою мого колишнього господаря, майстра Антоніо Тульпі.
Розділ IX
ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ
— А, синочку, — каже він, хапаючи мене за вухо і боляче крутячи його між пальцями, — нарешті ти мені попався, синочку! Але який же ти брудний і обідраний! Видно, крадіжка не пішла тобі на користь, — веде він далі, беручи мою руку і переплітаючи мої пальці зі своїми.
Він тихенько стискає пальці, і це завдає мені нестерпного болю, бо майстрова рука більша і ширша від моєї.