Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Отож ми з Орніччо вирішили дочекатися відплиття, а потім домовитися з ким-небудь із прибулих з Генуї, щоб нас взяли з собою додому.
Капітан-венеціанець погодився нас довезти до Італії, але відпливав 25 липня, і, оскільки інших кораблів не було, ми домовилися вирушити з ним, не чекаючи відплиття флотилії.
Як часто буває в таких випадках, коли відпала потреба в матросах і лоцманах і екіпаж ескадри було добрано, до адмірала почали звертатися різні люди, пропонуючи свої послуги.
Тут побували і немічні, скручені хворобами старі моряки, і палкі юнаки, і люди, цілком придатні для подорожі. Для всіх в адмірала була одна відповідь: «Божою милістю у мене вже є команда, і більше людей мені не знадобиться».
Тому, коли одного разу постукався згорблений дід, я, глянувши в його червоні, слізливі очі, сказав:
— Адміралу не знадобляться ваші послуги, батьку, йдіть собі.
Старий брутально відштовхнув мене і відчинив двері. Ми з Орніччо саме сиділи на порозі і лагодили плащі — отож негайно підвелися і пішли слідом за ним.
Побачивши старого, адмірал звелів йому зупинитися біля порога, а нас вислав з кімнати.
Через хвилину він вийшов на ганок і наказав нам облишити роботу, перейти на другий бік вулиці і чекати, поки він покличе.
Для того щоб наші плащі не здуло вітром, ми поклали на одяг камені, самі перейшли вулицю і сіли на східцях, слідкуючи за вікнами адмірала.
Майже зразу ж месір відчинив вікно і гукнув:
— Гей, хлопче… Як тебе… Франческо Руппі, йди сюди!
Я гадав, що не дочув, бо ніколи досі пан не називав мене по імені.
Стрімголов кинувся я на його поклик. Коли увійшов до кімнати, старий стояв на тому ж місці, а адмірал, хвилюючись, широко ступаючи, ходив по кімнаті.
Щоки його були багрового кольору, а волосся, яке в Палосі він відростив до самих плечей, маяло за ним по кімнаті, наче полум'я.
— Я пригадую, що ти вмієш малювати морські карти… — сказав мені адмірал. — Розгорни карту, — звернувся він до старого.
Той трусонув сувій, який розгорнувся майже до підлоги.
— Чи зможеш ти перемалювати таку карту? — спитав адмірал, не приховуючи свого захоплення.
Я кинув побіжний погляд на карту. Авжеж, вона була гідна адміралового захоплення. Вся вона була викреслена ніби старанним гравером. Написи — гарним великим шрифтом. Фарби — такі ніжні, що карта нагадувала картину.
— Я можу її скопіювати, месіре, — відповів я, — але така праця займе багато часу, бо тут багато написів.
— Написи мене не цікавлять, — заперечив адмірал. — Європу накреслювати не треба. Мені потрібні всі позначення, починаючи з острова Святого Брандана до Катаю[37] і всі ці водні течії, і скрізь точні позначки широт і довгот. Сідай негайно до роботи і виконай її якнайстаранніше. Я заплачу тобі так, що ти залишишся задоволений.
— Месіре адмірал, — заперечив я, — я не встигну закінчити роботу, бо ми умовилися з капітаном, який відпливає на світанку.
Адмірал мовчки знову почав ходити по кімнаті.
— Задовольняють вас мої умови, адмірале? — спитав старий хрипким голосом. — Якщо так, я залишаю карту і йду…
— Зачекай!.. — гукнув адмірал. — Повтори, що ти сказав, хлопче.
— Месіре адмірал, — сказав я, сам дивуючись з своєї сміливості, — гаразд, я не поїду в Геную. Я сяду зразу ж до роботи і не відійду від неї, поки не закінчу карти. Але мені не потрібно плати. Месіре адмірал, — вигукнув я, складаючи руки, як до молитви, — візьміть мене з собою в плавання!
Адмірал уважно подивився на мене.
— Ти так дуже хочеш поїхати? — спитав він.
— Вирішуйте зараз, адмірале, — сказав старий. — Мені набридло чекати. Капітан Пінсон сьогодні дасть мені таку ж ціну…
— Замовкніть! — гукнув адмірал. — Карта моя… — Він продовжував ходити по кімнаті. — Я візьму тебе, — промовив він нарешті якось замислено. — Мені самому вже важко обходитися без послуг Орніччо. Та й ти, можливо, мені знадобишся в дорозі… Буде все так, як ми домовились, — повернувся від до старого. — Йди собі. До від'їзду я з тобою розрахуюсь.
Старий поклав карту на підлогу і, шкутильгаючи, вийшов з кімнати.
— Тепер слухай мене уважно, — сказав адмірал. — Ти нікому ні слова не повинен говорити про карту. Я замкну тебе тут на замок, і тобі ніхто не буде заважати. Закінчивши роботу, ти негайно кинеш у вогонь карту старого, а руки гарно помиєш. Підлогу, де лежала карта, місце, де стояв старий, двері, до яких він доторкався, також вимиєш гарячою водою. Орніччо я пошлю в монастир ла Рабіда по вітця настоятеля, і ти можеш працювати без перешкод.
37
Острів святого Брандана — легендарний острів. За переказами, ірландський абат Брандан з трьома тисячами ченців, шукаючи Святу Землю, висадився на цей острів. Ясної днини багато моряків бачили цей острів на захід від Азорських островів, але він завжди зникав, тільки-но наближалися до нього. Катай — так у своїх записках Марко Поло називав Китай.