Велике плавання

Стрімголов кинувся я на його поклик. Коли увійшов до кімнати, старий стояв на тому ж місці, а адмірал, хвилюючись, широко ступаючи, ходив по кімнаті.

Щоки його були багрового кольору, а волосся, яке в Палосі він відростив до самих плечей, маяло за ним по кімнаті, наче полум'я.

— Я пригадую, що ти вмієш малювати морські карти… — сказав мені адмірал. — Розгорни карту, — звернувся він до старого.

Той трусонув сувій, який розгорнувся майже до підлоги.

— Чи зможеш ти перемалювати таку карту? — спитав адмірал, не приховуючи свого захоплення.

Я кинув побіжний погляд на карту. Авжеж, вона була гідна адміралового захоплення. Вся вона була викреслена ніби старанним гравером. Написи — гарним великим шрифтом. Фарби — такі ніжні, що карта нагадувала картину.

— Я можу її скопіювати, месіре, — відповів я, — але така праця займе багато часу, бо тут багато написів.

— Написи мене не цікавлять, — заперечив адмірал. — Європу накреслювати не треба. Мені потрібні всі позначення, починаючи з острова Святого Брандана до Катаю[37] і всі ці водні течії, і скрізь точні позначки широт і довгот. Сідай негайно до роботи і виконай її якнайстаранніше. Я заплачу тобі так, що ти залишишся задоволений.

— Месіре адмірал, — заперечив я, — я не встигну закінчити роботу, бо ми умовилися з капітаном, який відпливає на світанку.

Адмірал мовчки знову почав ходити по кімнаті.

— Задовольняють вас мої умови, адмірале? — спитав старий хрипким голосом. — Якщо так, я залишаю карту і йду…

— Зачекай!.. — гукнув адмірал. — Повтори, що ти сказав, хлопче.

— Месіре адмірал, — сказав я, сам дивуючись з своєї сміливості, — гаразд, я не поїду в Геную. Я сяду зразу ж до роботи і не відійду від неї, поки не закінчу карти. Але мені не потрібно плати. Месіре адмірал, — вигукнув я, складаючи руки, як до молитви, — візьміть мене з собою в плавання!

Адмірал уважно подивився на мене.

— Ти так дуже хочеш поїхати? — спитав він.

— Вирішуйте зараз, адмірале, — сказав старий. — Мені набридло чекати. Капітан Пінсон сьогодні дасть мені таку ж ціну…

— Замовкніть! — гукнув адмірал. — Карта моя… — Він продовжував ходити по кімнаті. — Я візьму тебе, — промовив він нарешті якось замислено. — Мені самому вже важко обходитися без послуг Орніччо. Та й ти, можливо, мені знадобишся в дорозі… Буде все так, як ми домовились, — повернувся від до старого. — Йди собі. До від'їзду я з тобою розрахуюсь.

Старий поклав карту на підлогу і, шкутильгаючи, вийшов з кімнати.

— Тепер слухай мене уважно, — сказав адмірал. — Ти нікому ні слова не повинен говорити про карту. Я замкну тебе тут на замок, і тобі ніхто не буде заважати. Закінчивши роботу, ти негайно кинеш у вогонь карту старого, а руки гарно помиєш. Підлогу, де лежала карта, місце, де стояв старий, двері, до яких він доторкався, також вимиєш гарячою водою. Орніччо я пошлю в монастир ла Рабіда по вітця настоятеля, і ти можеш працювати без перешкод.