Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— Орніччо також не повинен знати про карту, месіре? — запитав я.
— Ніхто з матросів і капітанів не повинен знати, — відповів адмірал, — а Орніччо — мій слуга, і йому відомі всі мої справи… Ось у скриньці пергамент, фарби, туш і пера — всі приладдя для креслення. Я сам у вільний час часто займаюсь цим мистецтвом.
Я негайно приступив до роботи. Але, як тільки на дверях загуркотіли засуви і плат адмірала промайнув повз вікно, я відразу ж схопився з місця і затанцював від радощів.
— Люба карточко, — кричав я, притискаючи її до грудей і цілуючи, — дорога карточко, ти принесла мені таке щастя, що я зроблю тебе дуже гарною!..
Адмірал не повернувся ночувати, і я працював цілу ніч. Мені не хотілося спалювати карту, я ліпше залишив би її собі на пам'ять, але я не насмілювався не послухати адмірала. Я розпалив у печі вогонь і обережно поклав туди карту. Золота з чорним обідком смужка побігла по ній, але навіть на попелі ще можна було розрізнити обриси морів і материків. Але ось на моїх очах вона побіліла і розсипалась. Нагрівши воду, я вимив підлогу, стіл, двері і вмився сам.
Орніччо тільки надвечір повернувся з ла Рабіди Це великий монастир, настоятель якого дон Хуан де Маррочена цікавиться подорожжю адмірала. Орніччо побував у бібліотеці монастиря і захоплено почав мені розповідати про книги і карти, які він там бачив. Яка ж була його радість, коли на його питання, навіщо я був потрібний адміралу, я розповів йому про зміну, яка сталася у нашій долі.
Довідавшись про те, як старанно я мив стіл, двері і свої руки, друг мій розреготався.
— Адмірал забобонний, як сіцілієць… А тут ще ці ченці піддали йому жару, — сказав він. — Карта, мабуть, належить якомусь мавру, або єврею, або єретику, а пан боїться стикатися з невірними.
Адмірал повернувся в чудовому настрої.
— Я поговорив з синьйором[38] Алонсо Піксоном, — сказав він. — Ти одержиш платню наперед за чотири місяці, як дорослий палубний матрос[39], а поселитесь ви з Орніччо навпроти, у кімнаті мого секретаря, синьйора Маріо де Кампанілли. Ну, Орніччо, задоволений ти, що твій Франческо Руппі їде з нами?
Пообідавши, ми почали чекати на синьйора Маріо де Кампаніллу, щоб перенести до нього наші скарби.
Подув дужий вітер, обернувшись незабаром на бурю з дощем. Оскільки ось-ось чекали відплиття, усіх надто турбував стан погоди.
Пан двічі виходив і двічі повертався, а двері секретаря все ще були на замку.
Нарешті крізь вікно ми помітили синьйора Маріо, що піднімався по нашій вулиці, і миттю вибігли йому назустріч.
Ми зупинили його і під зливою передали адміралового наказа.
Синьйор ніскільки не здивувався і, вважай, навіть був радий цьому. Тут, стоячи біля його дверей, ми переконалися, що секретар адмірала, можливо, і вчений, але надто дивний чоловік.
Підійшовши з нами до дверей, він засунув руку в кишеню, щоб взяти ключа. Йому попався замість ключа клаптик паперу: він розгорнув його і почав читати вголос при світлі вуличного ліхтаря. То були італійські вірші. Вітер піднімав поли плаща над його головою і затуляв обличчя волоссям. Капелюха він, заради обережності, тримав під пахвою. Ми з Орніччо, без плащів, терпеливо чекали, замерзнувши і вимокши до рубця.
Прочитавши вірші, синьйор Маріо засунув руку в кишеню вдруге, раптом скрикнув, як жінка, що наступила на мишу, і вмить висмикнув руку назад. У руці в нього щось звивалось.
— Ах, це ти, Бригітто! — зітхнув він полегшено. — Бідолаха, я й забув тебе нагодувати.
То була довга голуба ящірка, яких багато водиться в околицях Генуї.
Втретє засунувши руку в кишеню і не знайшовши ключа, він, ляснувши себе по лобі, сказав:
— Але ж двері я й не замкнув, бо ключа загубив ще три дні тому.
Крім секретарських обов'язків, адмірал мав намір доручити синьйору де Кампаніллі збирати і класифікувати рослини і злаки в Індії та на островах, а також спостерігати звичаї тамтешніх тварин, птахів і риб.
Увійшовши до кімнати секретаря, я переконався, що неможливо було вибрати кращої людини для цієї мети. Столи, крісла і підвіконня захаращено уламками різнокольорових каменів, засушеними живими квітами і всіляким гаддям, що зберігалося в банках. На тарелі посеред столу лежав жмут коріння чи сухих стеблин якоїсь рослини.
— Дайте тут лад, — звелів синьйор Маріо, — і влаштовуйтесь зручніше.
Я негайно схопив бридкий жмут коріння, маючи намір викинути його за вікно, але синьйор Маріо ухопив мене за руку.
38
«Синьйор» — тут і далі Франческо вживає італійське звернення «синьйор» навіть щодо іспанців, яких йому слід було б називати «сеньйор».
39
Команди тогочасних кораблів складалися з марінеро — навчених матросів вищого ступеня і груметів — палубних матросів. До розряду груметів належали також і корабельні хлопчаки (юнги), отож, власне, особливих пільг для Франческо адмірал не добився.