Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Очевидно, що нам знадобиться чимало доказів, щоб впевнитися, чи ці категорії є «визначальними характеристиками англійськості», які ми взялися вивчати, але вже зараз починає проглядатися, що детальний аналіз неписаних правил може допомогти нам збагнути глибинну суть англійськості.
Світська бесіда
У попередньому розділі я охарактеризувала розмови про погоду як вид «світської бесіди». Власне, оце славнозвісне вміння людей послуговуватися складними словесними конструкціями розвинулося завдяки таким бесідам, які є вербальним еквівалентом вишукування бліх чи чухання спинки у світі тварин.
Правила знайомства
Світській бесіді передує розмова-привітання. І тут в нагоді стають розмови про погоду, адже привітання та знайомства даються англійцям нелегко. Проблема набрала небезпечних обертів, коли занепала стандартна, на всі випадки життя, привітальна фраза «Як ся маєте?» («How do you do?»). Привітання «Як ся маєте?», яке не вимагає відповіді, а передбачає лише повторення луною: «Як ся маєте?»— у стилі добре натренованого папужки[18], досі побутує у вищих колах та серед еліти середнього класу, та решта люду неоковирно викручується, не знаючи до пуття, що відповідати. Замість того, щоб здіймати на глум старомодний та манірний ритуал «Як ся маєте?», краще б повернули його до життя — це водночас вирішило б чимало проблем!
Правила неоковирності
Так вже повелося, що наші ритуали знайомств та вітань незґрабні, недоладні і позбавлені й натяку на світську елегантність. Коли ми у дружньому колі, то нам трохи легше, хоч ми і не знаємо до ладу куди подіти руки — не знаємо чи то обійнятися, чи краще поцілуватися при зустрічі. Французький звичай цілуватися в обидві щоки вкоренився серед богеми і ще, може, у вищих та наближених до них колах, решта ж посполитого люду вважає його претензійним та недоладним, особливо той його «повітряний цьом-цьом» різновид. Жінок, що вдаються до цього привітання (а це виключно жінки; чоловіки не роблять «цьом-цьом», хіба за винятком друзів-геїв та й то лишень «глумливо-насмішливо»), жартома прозивають «чмокі-чмокі». Навіть у колах, де толерують поцілунки в щоку, ніхто до пуття не знає, скільки поцілунків визначено на кожну щоку — один чи два. Вся ця церомонія завершується ніяковим перетоптуванням з ноги на ногу і буцанням чолами у намаганні вгадати, хто і куди схилиться до поцілунку.
У ділових колах зараз заведено потискати руку при знайомстві. Власне, так заведено робити, коли ділові люди зустрічаються вперше. Вся сіль в тому, що знайомство, під час якого слід дотримуватися певного рівня формальності, є найменш складним (проте, не забувайте, що англійське рукостискання завжди вайлувате і дуже рвучке, стояти треба «на відстані витянутої руки» і не задіювати ту другу руку — ніяких тобі поплескувань по плечі та потисків вільною рукою, як заведено у менш стриманих культурах).
Під час наступних зустрічей, коли вже всі знайомі і вітатися потиском руки уже не личить — це занадто офіційно, а цілуватися в щоку — це геть панібратство (або ж занадто претензійно, все залежить від середовища) і часто неприйнятно для чоловіків, ми повертаємося до ніякового спантеличення та невизначеності у подальших кроках.
Ми простягаємо руку і одразу ж її відсмикуємо або ж махаємо руками, ніби хочемо здійнятися в повітря. Ми недоладно намагаємося імітувати хоч якийсь фізичний контакт (інакше його відсутність свідчитиме про неприязнь) — дотягтися до щоки чи доторкнутися до плеча, але спиняємося на півдорозі. Це до болю по-англійськи: надмірна формальність спантеличує нас не менше, аніж недоречна фамільярність (і знову — та сама проблема з екстремами).