Мудрі жінки
- Автор: Когут Людмила
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мудрі жінки». Краткое содержание книги:
Задоволено оглянула їдальню. Все охайно прибрала, провітрила. Чогось бракує… Квітів! Але цьому можна зарадити — біля будинку ж квітник! Але він заріс бур’яном. Навесні тут були висаджені гарні квіти, але доглядати їх було нікому. Почала поратись, та багато не встигла — побігла до дитини.
Соломійка, сонячно усміхаючись, сиділа у своєму ліжечку, затиснувши в обіймах ляльку. Побачила Славу, радісно простягнула рученята:
— Мамо!
У жінки стрепенулося серце. Ця чужа дитина стала для неї найріднішою, і вона нікому не дозволить її скривдити, в ній прокинувся материнський інстинкт. Цілувала дитячі рученята, маленьку шийку, біляве волоссячко. Дівчинка заходилася сміхом, а Слава продовжувала її цілувати — у ніжки, у животик, у вушка. Тільце дівчинки зворушливо, по-дитячому пахло. Слава, щаслива і радісна, одягла дитину і вийшла з нею на подвір я. Сонячно, шкода, щоб дитина була в домі. Жінка поралась у квітнику, а Соломійка, майже як її тато, будувала замки і фортеці.
Так минув її перший трудовий день — швидко, щасливо і весело. Таких днів потім у Слави буде безліч. А зараз наближався час першої вечері — спільної вечері в колі нової сім’ї.
Роман приїхав, коли вже сутеніло. Ввійшов у дім, і вперше за довгий час відчув сімейний затишок у домі. У вітальні красувався букет квітів. Чоловік ще в подвір’ї помітив, що квітник дбайливо оброблений.
Назустріч батькові бігла Соломійка, а за нею — весела Слава.
Дитина гарно і чистенько вбрана, біляве волоссячко зав’язане в гарненький хвостик.
Слава в домашньому костюмі, з легким макіяжем, гарно зачесана і ледь напарфумлена, підказала дитині:
— Подай, Соломійко, татові капці. Татко так втомився, пожалій його і привітайся, поцілуй татка.
Роман, щасливий, підставив дитині свою щоку і взяв у неї свої капці. Він не чекав такої теплої зустрічі.
Дитина вхопила Славу за руку і говорить:
— Мамо, і ти цьомай татка.
Роман аж подих затамував від почутого, Слава теж, а дівчинка підштовхує свою чужу маму до тата. Слава ніяково поцілувала в щоку Романа і зашарілась. Він подивився їй у вічі. «Яка ж вона гарна!» — подумав із ніжністю.
Слава взяла дитину за ручку, сказала, що таткові треба помитись і переодягтись, а потім повечеряти.
Коли за декілька хвилин Роман спустився в їдальню, то зрозумів, що Слава — це та жінка, якої йому бракувало в житті.
На столі стояла смачна вечеря. У гарній супниці апетитно парував червоний український борщ. На тарелі — м’ясо із чорносливом і овочами, спагеті. Заздалегідь розкладено тарілки і прибори. Усе свідчило про те, що його чекали.
Сіли за стіл. Роман був зачудований цією сімейною ідилією.
Вечеря була смачною. Довго сиділи за столом, Роман розказував про свої виробничі справи. Слава слухала з цікавістю. Дівчинка сиділа поруч і бавилась лялькою.
Хто не знав усього, що відбулося в цьому домі, міг сказати: «Щаслива родина».
Після вечері пішли разом вкладати дитину спати. Спочатку її покупали, весело хлюпаючись утрьох. Потім дорослі віднесли дівчинку в ліжечко. Нарешті мала, зацілована і залюблена, почала
засинати. Залишили в дитячій маленьке світло, спустились у вітальню на перший поверх. Посідали у кріслах і тільки зараз побачили, що вони мокрі від вечірньої хлюпанини. Роман зауважив, що Славина легенька блузочка прилипла до тіла, звабливо облягала її гарні груди.
У його душі спалахнув вогонь…
Слава, помітивши зміну в його настрої, десь на рівні підсвідомості відчула чоловічий потяг, бо її й саму хвилювало товариство молодого гарного мужчини. Не хотіла себе дурити, вона прагла цього чоловіка, але найбільше потребувала його щирого кохання. Тому сказала:
— Перепрошую, я втомилась, — і швидко вийшла.
Цієї ночі обоє спали неспокійно, їм снилося щось еротичне, і в снах вони були разом.
Уранці Романа чекав смачний сніданок, запашна кава і чарівна усмішка з двома ямочками на щічках. Щовечора він повертався з радістю додому, де його зустрічали дві щасливі пари очей, а також був накритий святковий стіл із смачною вечерею.
Усе відбувалося ніби так, як і тоді, коли Оксана ще жила удома — сніданки і вечері, але не було напруження, незадоволення, озлоблення. Натомість панувала злагода і сміх.
Минув тиждень, настав перший спільний вихідний.
У суботу спали трошки довше, але коли Роман зійшов до їдальні, то на столі, як завжди, вже стояв його сніданок і запашна кава.