Нарис загальної історії

Диференційований режим ґрунтується, з одного боку, на секуляризації та розвінчанні міфів, а з другого — на індивідуації. Уважне дослідження етнографічної документації дозволило б, можливо, знайти ідіосинкратичні зразки індивідуації в первісному світі. Відповідні процеси зустрічаються в традиційних дозвільних класах. їх часто позначають як «філософії», надаючи цьому слову сенс «школи життя», а не «пізнання основ». Диференційований режим не стосується правильного життя, оскільки воно — з огляду на його об’єктивне вкорінення в ціль людства — має однаковий зміст у трьох режимах. Він стосується хорошого життя, завдаючи йому двох істотних змін. З одного боку, воно стає приватною справою, яка стосується тільки індивіда. Ця зміна робить з нього типовий, якщо не виключно модерний предмет, оскільки вона пов’язана безпосередньо з демократизацією, диференціацією та індивідуацією. Друга зміна не така явна. Коли індивід свідомо чи під примусом переходить від модер-ності до диференційованого режиму, він може обирати тільки з трьох можливостей. Він може свідомо навернутися в mos maiorum[23], тобто в духовний режим, але це навернення стає складним і непевним у світі, який змінюється в масштабі людського життя. Він може піти релігійним шляхом, але вірі не накажеш: треба вміти відповісти на заклик, який може не пролунати. Він може знайти найвище призначення у внутрішньосвітовому. Проте призначень може бути декілька, а вибір неможливо обґрунтувати раціональним вирішенням. У такій ситуації єдиним виходом для індивіда буде знайти такі призначення, які найбільше йому підходять: отже, вирішальним моментом стає знання самого себе.

Ці засновки ведуть до, можливо, найважливішого запитання модерної доби: як уявити індивіда, здатного прийняти виклик диференціації етики? Відповідь полягає в тому, що його слід означувати як особу. Вона ставить нове запитання: чи сприяє модерна доба персоналізації індивіда? Свобода виду має для індивіда три істотних наслідки. Вона означує людську природу як сукупність програм, притаманних видові, які мають бути відкритими й розвинутими. Ці програми вміщують у себе перемінливі культурні означення. Ступені свободи, відкриті специфічною потенційністю та культурною актуалізацією, настільки високі, що кожний представник виду визначається ідіосинкратичними рисами, які роблять його відмінним від усіх інших. Кожний людський індивід складається з трьох основоположних рівнів реальності. Специфічний рівень означує його як живого, тваринного, хребетного, ссавця, людину, вид живого з його відмінними рисами: свободою, фінальністю, раціональністю, погрішністю. Культурний рівень надає йому акультурацію, засвоювану в соціальних колах — від сім’ї до цивілізації. Ідіосинкратичний рівень є неодмінно характерною та особистою манерою індивіда бути гуманізованим. Знову вступає в дію свобода й дозволяє мати певний люфт у підгонці цих трьох рівнів. Зі ще не з’ясованих причин наголос можна робити в односторонній спосіб на одному з трьох рівнів, який уможливлює втілення індивіда в трьох фігурах. Але може статися також і таке, що три рівні будуть підігнані бездоганно і кожний буде на своєму місці: тоді індивід утілюється в одній особі. Потрібна досконалість підгонки надає особі статус ідеалу, до якого завжди закликають, а досягти його ніколи не можна. Кожний індивід має обов’язком свого стану індивіда стати якомога більше особою: його гуманізація зливається з його персоналізацією. Але кожний зазнає більшої або меншої поразки, тому людські особи завжди більшою чи меншою мірою зводяться до статусу фігури.