Нарис загальної історії
- Автор: Жан Башлер
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Ніка-Центр
- ISBN: 966-521-338-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Нарис загальної історії». Краткое содержание книги:
Розрахована на вчених — істориків, соціологів, політологів, а також на студентів зазначених спеціальностей.
Проблематика веде до запитання, сформульованого так, що на нього не можна знайти відповіді. Індивідуація полягає в тому, щоб покласти на індивідів турботу й відповідальність за всі цілі в усіх укладах. Така довіра вимагає, щоб індивідуалізовані індивіди спромоглися стати особами, радше ніж фігурами. Індивідуацію здійснює модерність. Вона вимагає, отже, осіб — під страхом зриву. Якою мірою модерна доба сприяє або не сприяє персоналізації? Ця проблематика змушує позначити два класи подій і симптомів, одні з яких продукує сама диференціація етики й персоналізація, якої вона вимагає, а інші виражають успіхи й поразки цієї останньої. Щодо першого класу симптомів дослідження, в принципі, можливе. Щодо другого, то історик лише має змогу висувати слушні судження.
Найпомітніші вираження диференціації стосуються виникнення диференційованого режиму поза межами духовного та релігійного режимів, успадкованих від традиційної фази. Відірваність від духовного режиму потребує усвідомлення з двох точок зору. Дієвці мають переконатися, що звичаї відносні, змінні й залежать від особливих чинників: це — точка зору Монтеня, Паскаля і Декарта, хоча Декарт не виключає можливості науки звичаїв, яка звела б їх у ранг причини. Дієвцям слід також усвідомити, що відносність звичаїв не має відношення до відмінності між злом і добром: це — позиція Канта. Таке усвідомлення має привести до переконання, що правильне життя має своє означення та загальний, такий, який можна виявити й передати, зміст. Вінцем є «республіканська», «буржуазна» і «вікторіанська» мораль, яка домінує в XIXст. аж до 1950-хрр. Вона легко піддається докорам у лицемірстві, а їх можна підтримувати ідеологічними аргументами, які вводять два відгалуження.
На думку одних, правильне життя викривлене цивілізацією і зводиться до примітивної невинності. Цей фантазм є, очевидно, загальнолюдським, «ностальгією за палеолітом». Її можна помічати в стані більш-менш систематичних слідів і мрій на різних ареалах. Вона посилюється під тиском модернізації, відбивається в краще побудованих проявах, як, наприклад, у Жан-Жака Руссо, і головно завойовує прихильників серед населення взагалі. Перші прояви цього відгалуження зустрічаються в романтизмі, відтворюються в русі юних мандрівників у Німеччині та набувають крайнього вираження у гіппі. За іншим відгалуженням, уважається, що правильне життя спотворене зсередини структурним недоліком «суспільства» і «системи». Починати слід зі зміни системи: «революція» приведе до правильного означення й до правильного змісту. Це — яскравий приклад ^легітимістської ідеології. Досить, щоб владу захопили її прихильники, і тоді всі відчують на собі ідеократію та наслідки більшовицької або нацистської моралі.
Відхилення більш-менш ясно і прозоро ставлять етичну проблему хорошого життя поза духовним режимом. Ті, що відчувають ностальгію, пропонують спосіб життя, який відповідав би природному, і ці їхні заклики можуть набувати найрізноманітніших форм — від піших прогулянок лісом аж до усамітнення на пустих просторах Нью-Мексико чи Авей-рону. Ідеологи обіцяють ідилічне життя, хоча й ніколи точно не описують його: а поки воно настане, треба терпіти жорсткі умови, нав’язані тими, хто знають, або ж відмовитися, тобто усунутися. Невикривленій модерній моралі майже цілковито невідоме хороше життя. У стані незнання вважається, що хороше життя і життя правильне збігаються: присвячуючи себе обов’язкам свого стану, ми ведемо щасливе життя. Це, можливо, правильно, але тут можна знайти слушний аргумент для звинувачення в лицемірстві. Пояснення імпліцит-ного може й справді привести до такої формули: усі будуть задоволені, якщо кожний знаходитиметься на своєму місці. Це — ідеальна конфуціанська консервативна формула, яка обґрунтовує панівний порядок речей.