Нарис загальної історії

Ірраціоналізм — протилежний близнюк раціоналізму, чий «ізм» стверджує, що все залежить і не залежить тільки від розуму. Ірраціоналізм стверджує, що розум не контролює нічого або що те, що належить до розуму, неістотне. Після означення місця нераціонального, тобто того, що не є ані раціональним, ані ірраціональним — природа Абсолюту, основа основ, спорідненість душ тощо, як додаткової гарантії та запобіжного заходу проти раціоналізму, ірраціоналізм може характеризуватися трьома ступенями дедалі більшої сили. На першому ступені стверджується, що реальне розподіляється на дві спільноти: одна, яка підпорядковується розумові та науці, і друга, яка належить до інших способів пізнання. Помилка полягає не в тому, що обмежуються відмінність між способами пізнання їхніми процедурами, а в тому що вона поширюється на предмети, щодо яких ці способи застосовують. На другому ступені науковий спосіб стає таким самим способом, як і решта, і не має жодної зверхності над ними ні за якими критеріями. На третьому ступені науковий спосіб є не способом пізнання, а культурним артефактом — чи нейтральним, чи показником декадансу. Хоч як це парадоксально, але виникнення й утвердження науки сприяють ірраціоналізмові в його трьох ступенях, порівняно з ситуацією, коли наука не існує.

Розглянемо перший ступінь. У донауковому стані нераціональному сприяє збільшення слушних пояснень, принаймні стосовно культури, яка їх продукує. Одні й ті самі реалії можна сприймати, з одного боку, раціонально, через спостереження, індукцію та висновки, а з іншого — нераціонально, через етіологічну міфологію або встановлення відповідностей між різними укладами реальності. У цьому контексті, ірраціональне майже зовсім не проявляється, хіба що на індивідуальному та ідіосинкратичному рівні. З виходом на арену науки змінюється все. Вона змушує до загальної дискваліфікації нераціонального, чи напряму, показуючи його беззмістовність, або непрямо показуючи, що нераціональне — це продукт культурного відокремлення. Наука виражається в науках, а останні входять у час. Раціональне охоплює тільки частину реального й охоплює її не цілковито — а доти, доки науки лишаються незавершеними. Тоді й з огляду на незворотну дискваліфікацію нераціонального величезні прогалини раціонального стають сприятливими місцями для виникнення ірраціонального. З іншого боку, науковці легко піддаються позитивізмові, для якого дійсні тільки наукові судження і навіть тільки судження найбільш математизованих і найжорсткіших наук, а також сцієнтизмові, переконаному, що наука покликана дискваліфікувати та замінити всі інші способи пізнання. Обидва ці відхилення неправильні, оскільки навіть найформалізованіші й найжорсткіші наукові судження можуть бути істинними тільки тимчасово, а всі способи пізнання мають власну легітимність. Оскільки позитивізм і сцієнтизм неслушні, люди знаходять для себе добрі причини для того, аби кидатися в антинауковий ірраціоналізм.