Нарис загальної історії

У цій точці можна вводити природні даності. Виняткова меншість знаходить це модерне середовище, що збуджує своєю новизною та непередбачуваністю, дістає від нього задоволення й має всі можливості адаптуватися до нього, щоб щасливо діяти в ньому. Більшість підштовхують до пристосування в ньому, щоб вона не зазнала надто великої поразки й мала можливості діяти в ньому більш-менш успішно. Дефективна меншість зазнає більшої чи меншої поразки, як це з нею трапляється в будь-якому середовищі. Оскільки розподіл є статистичним, то він не жорсткий, так само як не жорсткі й межі між трьома зазначеними групами. Існує, отже, деяка непевність щодо цих меж і можливість появи історичних обставин, які сприяють певному розширенню тієї чи тієї групи.

В основі всіх цих гіпотез лежить одна й та сама загальна думка. Людський вид і його представники оснащені нормально, щоб нормально жити в усіх середовищах, нормально створюваних ними, незалежно від розглядуваної стадії еволюції людства. Ця гіпотеза виглядає розумною. Її підтверджують явні факти з первісного і традиційного світів. Не виявлено жодного факту, який би заперечував її стосовно модерного світу.

Індивідуація може призводити до незадовільного тлумачення та до неприємних наслідків. Характерна риса індивідуації — пробудження в індивіда почуття відповідальності. Тільки індивід може вирішувати на свій страх і ризик, в яких видах людської діяльності він братиме участь. Це — вияв свободи виду в його представниках. Так само як свобода виду поєднує незапрограмованість, раціональність і фіналь-ність, так само її втілення і вияв у індивідуальній свободі означають нинішню здатність робити свідомий прямий вибір — політичний, економічний, релігійний, етичний, технічний, морфологічний тощо під страхом невдачі. Така слушна позиція створює чимало джерел для спотворень і викривлень. Дехто може чіплятися за абсурдну думку, що цілі людини і задачі, в яких вони втілюються, індивіди можуть реалізовувати самостійно, тоді як діяльність людства вочевидь вимагає груп, мереж і морфологій. Точне тлумачення вимагає, щоб вони охоплювали тільки тих індивідів, які просять про це, які були прийняті й зберігають право виходу, а також щоб організації та інституції завжди поважали свободу індивідів і максимально зверталися до їхньої відповідальності. Можуть з’явитися нові види денатурації, якщо групи заперечуватимуть свободу індивідів або якщо індивіди ігнорують неодмінність і логіку груп. Інші ідеї виглядають щонайменше так само неправомірними. Відповідальний індивід не може мати тільки права. Він обов’язково має зобов’язання, що визначаються станом, якій він обіймає, починаючи зі стану людської істоти. Механізм людства не можна звести до обслуговування індивіда. Останній має обов’язок гуманізації й виконує його, обслуговуючи механізм людства і живлячись від нього. Абсурдність можна довести до твердження, що індивід є мірою всіх речей. Цей абсурд одразу стає кримінальним, якщо його застосувати до етики як правильного життя.