Нарис загальної історії

Усвідомлення відповідальності виражається та здійснюється насамперед у договірний спосіб. Індивід укладає з іншими індивідами договори з колективними цілями. Договірна група стає домінантним способом об’єднання та кооперації, що запроваджується демократизацією й диференціацією укладів. Диференціація укладів відбивається також у мережевій структурі та в інтеграції індивіда в мережі, сполучною ланкою якої він стає. Отже, запроваджується спосіб суспільного життя там, де приватне полишається політичним на його законну спонтанність і самоорганізацію в мережі, сприятливі для обміну, для поділу та для взаємного пізнання індивідами один одного, і там, де олігополярна трансполітія стихійно веде до федеративної, багатоцентрової та ієрархізованої структури мереж. Урешті-решт, нація пропонує індивідам спільноту, оскільки ймовірно, що людська чутливість потребує спільноти. У європейській фазі виникнення модерної доби цю роль відіграла «злагода націй», і вона відігравала її то краще, що індивіди більше потребували її. Індивід і суспільство не суперечні полярності, це — взаємодоповні, ба навіть автока-талітичні полярності в модерному контексті. Існує наперед створена гармонія між індивідуацією й механізмами, які дають змогу використовувати її на користь індивіда і суспільства. Проте не слід ніколи забувати про людський огріх і про ентропію, яка вражає все суще. У цьому механізмі обов’язково криються недоліки.

Типові події індивідуації незчисленні в прямому сенсі слова. Оскільки вона стосується самих виробників подій, то її виникнення та поширення неминуче торкаються всіх способів вироблення в усіх укладах. Можна висунути постулат, що жоден модерний феномен не зміг уникнути її влади. Можливі дослідження теж незчисленні, і їх можна вести двома паралельними шляхами. На одному з них виявляють усе, що йде в напрямку, очікуваному теорією, а саме, що в кожному укладі фактичний дієвець має тенденцію бути індивідом, а вже не групою. Економічний агент стає підприємцем, найманим працівником, споживачем. У політиці встановлюється правило: «одна людина — один голос». Шлюб ґрунтується на взаємній згоді двох індивідів. Індивіди прагнуть обирати самі свій стан у житті й у суспільстві. І так далі. На другому шляху пересвідчуються, що соціальний зв’язок спирається чимраз більше на договірні стосунки і на мережеву систему, а вони об’єднують і зв’язують переважно індивідів. Підприємство прагне стати вузлом договорів між індивідами. Шлюб є договором між двома індивідами, в якому не беруть участі родини. І так далі. Заглиблюватися в незчисленне не має сенсу, а результатом такого заглиблення можуть бути тільки набридлі компіляції. Досить взяти з цього методологічний урок, а саме, що будь-яке наукове дослідження певного аспекту модерних суспільств слід прив’язувати до гіпотези індивідуальності, договорів і мережевої структури та триматися її, якщо таке дослідження прагне справді виявити реалії та знайти пояснення.