Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Він замовк і нерішуче глянув на Роланда. Стрілець нетерпляче покрутив рукою — мовляв, продовжуй, закінчуй швидше.
«Добре, — подумав хлопчик. — Він обіцяв не сварити, а він додержує слова».
То була правда, та Джейк досі не наважувався розповісти Роландові, що він сам хотів було розпатякати все Сюзанні. Втім, свій головний страх він усе-таки висловив: якщо троє знають, а четверта ні, їхній ка-тет розбито, і саме тоді, коли він найбільше потребував міцності. Він навіть розповів Роландові старий анекдот про чоловіка, у якого в машині спустило колесо і він сказав: «Дурниці, воно ж тільки знизу пласке». Він не сподівався, що Роланд зрозуміє гумор і засміється, і його сподівання справдилися на сто відсотків. Але відчув, що стрілець трохи засоромився, і Джейк злякався. Він думав, що сором — це талан тих, хто не відає, що робить.
— А до минулої ночі втаємничених було менше, ніж троє, — нагадав Джейк. — Бо ти й мене намагався усунути. Хіба ні?
— Ні.
— Ні?
— Я просто дозволив подіям іти своїм плином. Едді я розповів, бо побоювався, що він може помітити її походеньки, коли вони спатимуть в одній кімнаті, й розбудити її. Я боявся того, що може статися з ними обома, якщо він це зробить.
— А чом би просто не розповісти їй?
Роланд зітхнув.
— Послухай, Джейку. Коли ми з друзями були малими хлопчиками, про наше фізичне тренування дбав Корт, про духовне — Ванней. Вони обидва намагалися навчити нас усього, що знали про моральність. А наші батьки в Ґілеаді навчали нас, що таке ка. А що батьки в нас були різні, то кожен з нас попрощався з дитинством, маючи трохи відмінні уявлення про те, що ж таке ка і що воно робить. Розумієш?
«Я розумію, що ти уникаєш відповіді на просте запитання», — подумав Джейк, але кивнув.
— Мій батько багато розповідав мені про нього, і багато з того всього я вже забув, але одне чітко врізалося мені в пам'ять. Він сказав: коли ти вагаєшся, не роби нічого, нехай ка зробить усе за тебе.
— То це воля ка, — розчаровано протягнув Джейк. — Роланде, це нам не дуже допоможе.
У хлопчиковому голосі Роланд почув стурбованість, але зачепило його за живе саме розчарування. Він повернувся в сідлі, розтулив було рота, зрозумів, що зараз проллється потік пустопорожніх виправдань, і закрив рота. Замість виправдовуватися він сказав правду.
— Я не знаю, що робити. Може, ти мені підкажеш?
Хлопчик небезпечно густо почервонів, і Роланд зрозумів, що Джейк подумав, ніби він з нього глузує, боги милосердні. Що він сердиться. Цей брак розуміння з Джейкового боку не міг не лякати.
«Він має рацію, — подумав стрілець. — Наш ка-тет таки розпався. Поможіть нам боги».
— Не треба так, — сказав Роланд. — Почуй мене, прошу. Послухай. До Кальї Брин Стерджис їдуть Вовки. В Нью-Йорку Балазар і його джентльмени. Невдовзі доведеться мати справу і з тими, і з тими. Чи Сюзаннина дитина почекає, поки ми так чи інакше розв'яжемо ці проблеми? Я не знаю.
— Вона навіть не схожа на вагітну, — ледь чутно сказав Джейк. Барва вже трохи відринула від його щік, але він досі не підводив голови.
— Ні, — погодився Роланд, — не схожа. Її груди трохи повніші, може, стегна також, але це все. Тому в мене є слабка надія. Я маю сподіватися, і ти теж. Бо на додачу до Вовків і справи з трояндою є ще чорна Тринадцятка, з якою теж треба щось робити. Здається, я знаю… сподіваюся на це… але спершу треба знову поговорити з Хенчиком. І дослухати до кінця історію панотця Каллагена. Ти вже думав про те, щоб самому щось розповісти Сюзанні?
— Я… — Джейк закусив губу й замовк.
— Бачу, що думав. І викинув цю думку з голови. Якщо, крім смерті, щось і здатне навіки розбити нашу співдружність, Джейку, — то це піти проти моєї волі. Я твій дін.
— Я знаю! — мало не прокричав Джейк. — Думаєш, я дурний?
— А ти думаєш, мені це подобається? — так само гнівно відповів Роланд. — Невже ти не розумієш, наскільки легше мені було до того, як… — Він затнувся, злякавшись тих слів, що мало не прозвучали.
— До того, як з'явилися ми, — договорив за нього Джейк рівним голосом. — Може, для тебе це буде сюрпризом, але ми сюди не просилися. А я не просив тебе кидати мене в темряву. Вбивати мене.
— Джейку… — Стрілець зітхнув, підняв руки і знову опустив їх на стегна. Попереду вже виднів поворот до обійстя Джефордсів, де на них чекали Едді й Сюзанна. — Я можу лише повторити те, що вже казав: коли людина вагається, краще скласти руки й чекати, поки ка все зробить за неї. Якщо втручатися, можна тільки нашкодити, так буває майже завжди.