Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Якщо, однак, з твого боку з’явилися певні труднощі, то й мені їх не бракує. Мій батько вже віддавна вирішив мою долю і тепер боїться, щоб у мене не з’явилися якісь плани на майбутнє, які суперечать його намірам. Тому він не хоче, щоб я часто виходила з дому, і забороняє мені бувати на Прадо і в театрі. Але оскільки я все ж мушу час від часу дихати свіжим повітрям, то він мені дозволяє приїздити сюди з дуеньєю, і то лиш тому, що сюди мало хто приходить, тому він може бути за мене цілком спокійний.
Моїм майбутнім чоловіком є певний неаполітанський вельможа по імені герцоґ Санта-Маура. Мені здається, він прагне тільки мого маєтку, щоб підправити свій. Я завжди відчувала нездоланну огиду до цього шлюбу, і це почуття ще й посилилося після того, як я познайомилася з тобою. Мій батько — невблаганна людина, однак сеньйора Авалос, його наймолодша сестра, має на нього великий вплив. Кохана тітка дуже прив’язана до мене, а неаполітанського герцоґа терпіти не може. Я їй розповідала про тебе, вона хоче познайомитися з тобою, проведи мене до моєї карети, а біля воріт парку ти зустрінеш одного зі слуг сеньйори Авалос, який тебе відведе до неї.
Слова чарівної Інеси переповнили мене радістю, і тисячі чарівних надій оповили мою душу. Я відвів Інесу до карети, після чого вирушив до її тітки. На щастя, я сподобався сеньйорі Авалос; відтоді я навідував її щодня об одній і тій же годині і завжди заставав у неї її прекрасну племінницю.
Моє щастя тривало шість днів. На сьомий день я дізнався про приїзд герцоґа Санта-Маури. Сеньйора Авалос радила мені не падати духом, а служниця з її дому віддала мені листа такого змісту:
Інеса Моро до Лопеса Суареса
Ненависний чоловік, якому мене призначено, прибув до Мадрида, його почет заповнив весь наш дім. Мені дозволили перебратися вглиб помешкання; одне з моїх вікон виходить на вулицю Авґустинців. Воно не дуже високо, ми зможемо кілька хвилин порозмовляти одне з одним. Я мушу повідомити тебе про деякі важливі для нас справи. Прийди, як тільки стемніє.
Лист я отримав о п’ятій, сонце заходило о дев’ятій, тож у мене залишалося ще чотири години, з якими я не знав, що зробити. Вирішив податися до Буен-Ретіро. Бачачи ті місця, я завжди западав у солодкі мрії, в яких, навіть не усвідомлюючи цього, проводив довгі години. Я вже пройшовся кілька разів по парку, коли побачив здалеку Бускероса, який якраз заходив. Спершу я вирішив вилізти на розлогий дуб, який ріс поблизу, але мені забракло сил, тому я зліз на землю, всівся на лавці й хоробро чекав ворога.
Дон Роке, як завжди, задоволений собою, зі звичною безцеремонністю наблизився до мене й сказав:
— Ну, то що, сеньйоре дон Лопес? Здається мені, що прекрасна Інеса Моро примусить нарешті злагідніти твого прадіда Іньїґо Суареса, який, обпливши багато морів, заснував торговий дім у Кадиксі. Ти не відповідаєш мені, сеньйоре дон Лопес? Ну, добре, якщо ти вирішив мовчати, я присяду тут біля тебе й розповім тобі свою історію, з якої ти дізнаєшся про не одну дивовижну пригоду.
Я вирішив спокійно сприймати нахабу аж до заходу сонця, тому дозволив йому говорити, і дон Роке почав так:
Я — єдиний син дона Бласа Бускероса, наймолодшого сина наймолодшого брата іншого Бускероса, який також походив з молодшої лінії. Мій батько мав честь служити королю протягом тридцяти років як альферес, тобто хорунжий, в піхотному полку; бачачи, однак, що, незважаючи на всі зусилля, ніколи не дослужиться до звання підпоручика, він покинув службу й оселився в містечку Аласуелос, де одружився з молодою дворянкою, дядько якої, канонік, залишив їй шістсот піастрів довічної ренти. Я — єдиний плід цього шлюбу, який тривав недовго, бо мій батько помер, коли я мав вісім років.
Так я залишився на утриманні матері, яка, однак, мало дбала про мене і оскільки була, мабуть, переконана, що діти повинні багато рухатися, дозволяла мені від ранку до вечора бігати по вулицях, анітрохи про мене не турбуючись. Іншим дітям мого віку не дозволяли виходити, коли їм заманеться, тому це я їх найчастіше відвідував. Їхні батьки звикли до моїх відвідин і врешті-решт зовсім перестали звертати на мене увагу. Завдяки цьому я міг будь-коли заходити в усі доми нашого містечка.
Оскільки я по природі спостережливий, то з цікавістю приглядався до всіх особливостей домашнього господарства у кожному домі, а потім розповідав своїй матері, яка вислуховувала все це з великим задоволенням. Мушу навіть визнати, що саме її мудрим порадам я завдячую своїм щасливим талантом встрявати в чужі справи, хоча зазвичай не маю від цього ніякої користі для себе. Якийсь час я думав, що справлю матері велику приємність, якщо розповідатиму сусідам про те, що у нас діється. Тому щоразу, коли хтось нас відвідував чи коли вона з кимось поговорила, я одразу біг повідомити про це все місто. Однак такий розголос якось не припав їй до смаку, і невдовзі добра прочуханка навчила мене, що слід тільки приносити новини, а не виносити їх з дому.