Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

У Гейсті Уленшпігель і Ламме дивилися з дюни, як прибувають з Остенде, Бланкенберга, Кнокке рибальські судна, повні озброєних людей, які, за прикладом зеландських гезів, носили на шапках срібний півмісяць із написом: «Краще служити туркові, аніж папі».

Уленшпігель був радий, він співав жайворонком, а йому відповідав бойовий крик півня.

Поспродавши наловлену рибу, люди сходили на берег в Емдені. Там ще перебував Гільйом де Блуа[209], що з наказу принца Оранського лаштував кораблі.

Уленшпігель і Ламме прибули в Емден саме тоді, коли з наказу Трелонга кораблі гезів вийшли в море.

Трелонг просидів у Емдені одинадцять тижнів і знудився страшенно. Він усе ходив то з корабля на берег, то з берега на корабель, наче ведмідь на ланцюгу.

Тиняючись по набережній, Уленшпігель і Ламме побачили одного пристойного видом, але трохи смутного сеньйора, що виколупував своїм списом камінь з бруку. Хоч йому й не щастило цього зробити, проте він намагався довести справу до кінця. А позад нього в цей час якийсь пес гриз кістку.

Уленшпігель підійшов до пса і вдав, ніби хоче відібрати в нього кістку. Пес загарчав. Уленшпігель і далі дражнив його. Пес почав несамовито гавкати.

Сеньйор, обернувшись на гавкіт, сказав до Уленшпігеля:

— Чого ти причепився до собаки?

— А навіщо ви, мессіре, причепилися до бруку?

— Це зовсім не одне й те саме, — відповів сеньйор.

— Різниця невелика, — мовив Уленшпігель. — Пес держиться за свою кістку і не хоче її віддати, а камінь держиться за брук і хоче там залишитись. Коли такі люди, як ви, б’ють байдики на вулиці, то невелика біда, якщо такі люди, як ми, побайдикуємо біля пса.

Ламме тримався позад Уленшпігеля і не озивався й словом.

— Хто ти? — запитав сеньйор.

— Я Тіль Уленшпігель, син Клааса, спаленого на вогнищі за віру.

Тут він заспівав жайворонком, а сеньйор відповів півнем.

— Я адмірал Трелонг, — сказав сеньйор, — чого ти хочеш від мене?

Уленшпігель розповів про свої пригоди і передав йому п’ятсот каролю.

— А хто цей товстун? — запитав Трелонг, показуючи пальцем на Ламме.

— Мій вірний товариш, — відповів Уленшпігель. — Він хоче, як і я, заспівати на твоєму кораблі могутнім голосом аркебузи пісню визволення рідної землі.

— Ви обидва добрі хлопці, — сказав Трелонг. — Ідіть на мій корабель.

Це було в лютому. Дув різкий вітер, брався добрячий мороз. Пронудившись ще три тижні, Трелонг покинув нарешті Емден. Відпливши з Флі[210], він узяв курс на Тессель[211], але змушений був повернути на Вірінген[212], і тут його корабель застряв серед льоду.

Незабаром навколо корабля знялася весела метушня — катання на санчатах і на ковзанах. Хлопці-ковзанярі були всі в оксамиті, дівчата — у кофтах і спідницях, гаптованих золотом, бісером, з червоними, блакитними облямівками. Юнаки і дівчата гасали туди й сюди, сміялися, мчали одне за одним низкою або парами, співали на льоду пісень про кохання або заходили випити пива чи горілки в крамнички, прикрашені прапорами, закусити апельсинами, фігами, peperkoek’ами, schol'ями (камбалою), яйцями, вареними овочами, heetekoek'ами, тобто оладками, й вінегретом, а навколо під полозками санчат скреготів лід.

Ламме, шукаючи свою дружину, також бігав на ковзанах, як і вся ця весела компанія, але часто падав.

Тим часом Уленшпігель надибав невеличку таверну на набережній, де можна було випити й попоїсти за недорогу ціну; йому також приємно було погомоніти зі старою baesine.

Якось у неділю, о дев’ятій годині, він зайшов туди пообідати.

— Однак, — мовив він до вродливої жіночки, що підійшла прислужити йому, — як же ти помолоділа, хазяєчко, де ділися твої колишні зморшки? У твоєму ротику всі твої зубки білі й цілі, а щічки червоні, як вишні. Чи не мені призначена ця мила і лукава усмішка?

— Авжеж! — відповіла вона. — Ну то чого тобі подати?

— Подай себе, — сказав він.

— А чи не забагато буде для такого худяка, як ти? — мовила вона. — Чи не хочеш якогось іншого м’яса?

Уленшпігель не відповів.

— А куди подівся, — запитала жіночка, — отой чоловік гарної вроди, ставний, огрядний, якого я часто бачила коло тебе?