Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
А Торія все кусала, аж поки один старий чоловік не змилосердився і не вирвав у неї з рук вафельниці.
Тоді Торія плюнула в лице weerwolf’у і почала рвати на ньому волосся, примовляючи:
— Ти заплатиш, на повільному вогні, під розпеченими кліщами. Своїми пазурами видеру тобі очі!
Тим часом, почувши, що weerwolf — це людина, а не диявол, прибігли з Гейста всі рибалки, хлібороби й жінки — хто з ліхтарем, хто з запаленим смолоскипом. І всі кричали:
— Мерзотний душогубе, де ти сховав золото, награбоване у нещасних жертв? Все віддай назад!
— У мене нічого немає, пожалійте мене, — бурмотів рибник.
А жінки кидали в нього каміння і пісок.
— Нехай заплатить за все! Настав час розплати, — кричала Торія.
— О, пожалійте! — скиглив він. — Я весь у крові. Я сходжу кров’ю. Пожалійте!
— Вистачить ще в тебе крові на розплату! — кричала Торія. — Змастіть йому руки бальзамом. Розплатишся на повільному вогні, коли тобі відірвуть руки розпеченими кліщами. За все заплатиш!
І вона знову кинулась бити його, але впала непритомна на землю. І лежала доти, поки сама не прийшла до пам’яті.
Тим часом Уленшпігель, звільняючи з капкана руки рибника, помітив, що на правій руці в нього бракує трьох пальців. Він наказав міцно його зв’язати і покласти в кошик для риби. Чоловіки, жінки й підлітки, міняючись по черзі, понесли його в Дамме, щоб там віддати до суду. По дорозі вони світили собі ліхтарями й смолоскипами.
А рибник безперестану кричав:
— Розбийте дзвони! Вбийте дітей, хай не скликають народу!
А Торія кричала своє:
— Хай за все заплатить на повільному вогні, під розпеченими кліщами! Хай заплатить!
Потім обоє замовкли. І Уленшпігель не чув уже нічого, крім уривчастого дихання Торії, важких чоловічих кроків на піску і громового бурхання моря.
З сумом у серці дивився він на хмари, що мчали шалено по небу, на морські хвилі, що виблискували вогненними гривами піни, на світло ліхтарів і смолоскипів та на бліде обличчя рибника, що втупив у нього лютий погляд.
І попіл бився в його груди.
Так ішли вони чотири години до Дамме, а там їх зустріли юрби людей, бо новина вже дійшла й сюди. Всі хотіли бачити впійманого. Городяни йшли за рибалками, кричали, співали, танцювали, вигукуючи:
— Weerwolf'a впіймано, впіймано вбивцю! Хай живе Уленшпігель! Довгих літ нашому братові Уленшпігелю! Lang leven onsen breeder Ulenspiegel!
Це було всенародне свято.
Коли вони йшли повз будинок судді, той вийшов на гамір і сказав до Уленшпігеля:
— Ти переміг! Хвала тобі і слава!
— Попіл Клааса бився в мої груди, — відповів Уленшпігель.
Тоді суддя сказав:
— Ти матимеш половину майна вбивці.
— Віддайте його родичам загиблих, — відповів Уленшпігель.
Прийшли Ламме і Неле. Неле сміялась і плакала від радості й цілувала свого коханого Уленшпігеля. Ламме, важко гопцюючи, плескав його по животу і вигукував:
— Ось хто сміливий, незрадливий, вірний! Це мій найкращий друг. Серед вас, селюків, таких нема.
А рибалки сміялися й кепкували з Ламме.
Другого дня задзвонив дзвін, званий borgstorm, скликаючи суддю, старшин, писарів до Vierschare, на чотири дернових лави під дерево правосуддя — під прекрасну липу.
Навколо зібрався простий люд.
На допиті рибник не признавався ні в чому, навіть коли йому показали три пальці, відрубані солдатом, яких йому бракувало на правій руці. Він усе повторював:
— Я бідний і старий, згляньтеся наді мною.
Але народ ремствував і гукав:
— Ти старий вовк, ти вбивав дітей! Нема йому помилування, панове судді!
Жінки кричали:
— Чого вирячився на нас своїми холодними очима! Ти людина, а не диявол, і ми не боїмося тебе. Тварюко жорстока, боязкіша за кішку, що скрадається до пташенят у гнізді. Ти вбивав нещасних дівчаток, що тільки хотіли чесно прожити своє життя.
— Хай розплатиться на повільному вогні, під розпеченими кліщами! — кричала Торія.
І, незважаючи на варту, матері казали хлопчакам кидати каміння в рибника. А хлопчаки до цього охочі; коли рибник дивився на них, вони свистіли й безперестану гукали:
— Bloedzuyger! (Кровопивця!) Sla dood! (Убийте його!)
А Торія кричала не вгаваючи:
— Хай заплатить! На повільному вогні, під розпеченими кліщами, хай заплатить!
А юрба гула. Жінки говорили між собою: