Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Якийсь час біля фортеп’яно хором співали гавайські гули[121], а потім Маленька господиня заспівала соло, сама собі акомпануючи. Вона виконала кілька німецьких романсів, скорше для гуртка довкола себе, ніж для цілої зали, і Грейм майже зраділо вирішив, що нарешті він знайшов у ній хоч якусь недосконалість. Нехай вона чудова піаністка, і вершниця, і плавчиня; але, попри округлу й повну співацьку шию, чудовою співачкою назвати її не можна. Та дуже скоро він мусив змінити той висновок. Вона таки була співачка, справжня співачка. Недосконалість кінець кінцем виявилась відносною. Правда, сильного голосу вона не мала. Голос у неї був приємний, гнучкий, з тою самою радісно-тремтливою ноткою, що бриніла в її сміхові, однак сили, гучності йому бракувало. Вона співала без найменшого фальшу й натуги, і в її співі були почуття, художність, майстерність, розум. Тільки силою голос у кращому разі середній, сказав собі Грейм.
Але не красою, додав він зразу. То був голос справжньої жінки, і в ньому вчувалося все багатство жіночої душі, вся її палка пристрасність — воднораз опанована твердою волею, вирішив він далі, щиро захоплений тим, як добре знає вона природні межі свого голосу й уміє не виходити з них. Якраз цим вона вигравала найбільше.
Неуважливо притакуючи головою ірландцеві, що розвів цілу лекцію про сучасний стан опери, Грейм замислився: чи ж то й над своїми глибшими, таємнішими почуттями та пристрастями Пола Форест панує так само? Ця думка по-справжньому зачепила його, збудила в ньому не тільки цікавість, як казав він сам собі; ні, вона зачепила інші, первісніші струни чоловічого єства.
І він, захоплений тою думкою, обвів поглядом велику залу, високу стелю з колод, галерею вгорі, завішану трофеями з цілого світу, поглянув на Діка Фореста, господаря всього цього багатства і чоловіка цієї жінки, що грав у бриджа так самозабутньо, як і працював, і якраз ту мить весело реготав, спіймавши Ріту на хитру комбінацію. Грейм мав досить відваги, щоб не ховатись від головного. Те, що його хвилює,— це не проста цікавість; тут ідеться про жінку. Пола Форест — прекрасна, чудовна, незвичайна жінка, втілення жіночності. З тої першої миті, коли його мов громом уразила картина в басейні — біла фігурка на спині в здоровезного огиря, — Пола невідчепно володіла його чоловічою уявою. Він аж ніяк не був не звиклим до жінок чоловіком і здебільшого нудився їхньою банальністю й пересічністю. Спіткати незвичайну жінку було для нього однаково, що знайти велику перлину в лагуні, обнишпореній цілим поколінням норців.
— Рада бачити вас іще живого, — сміючися, сказала йому Пола трохи згодом.
Вона з Лут уже ладналась іти спати. Тим часом дібралася ще одна четвірка для бриджу: Ернестіна, Берт, Брекстон і Грейм. О’Гей з Бішопом давно грали вдвох у пінокля.
— Він дуже симпатичний ірландець, поки не заведе своєї єдиної пісні,— провадила Пола.
— Про музику, якщо не помиляюся? — спитав Грейм.
— Зате вже тоді він робиться просто нестерпний, — озвалась Лут. — Бо це єдина в світі річ, у якій він нічогісінько не тямить. Від нього можна сказитись…
— Нічого, нічого, — проворкотіла Пола. — Ми на ньому помстимося. Дік оце шепнув мені, щоб я завтра на вечір покликала філософів. Ви ж знаєте, які вони мастаки говорити про музику. Музичний критик — це їхня улюблена здобич.
— Теренс недавно сказав, що на цю дичину полювання дозволене цілий рік, — докинула Лут.
— Теренс із Аароном заб’ють йому баки й підпоять його, — тихенько засміялась Пола, передчуваючи потіху. — А Дар Гаяль зі своєю «вибуховою» теорією мистецтва, коли пристосує її до музики, переверне догори дном усе, що вони обидва набалакали. Та теорія в нього така серйозна, як його вчорашнє танго. Він сам у неї не вірить, просто бавиться. Він такий глибокий філософ, то треба ж і йому мати якусь забавку.
— А коли О’Гей зчепиться з Теренсом, — сказала Лут, — то я вже уявки бачу, як Теренс бере його під руку, тягне вниз до більярдної і там підігріває суперечку сумішшю всіх трунків, які є в буфеті.
— А на другий день у О’Гея голова розсідатиметься, — захихотіла Пола.
— Я сама підмовлю Теренса! — пообіцяла Лут.
— Ви не подумайте, що ми справді такі лихі,— запевнила Пола Грейма. — Просто в нас у домі пустотливий дух. Дікові це подобається, він самодно вигадує всілякі капості. Він так відпочиває. Я можу закластися — це Дік підказав Лут думку, щоб Теренс затяг О’Гея до більярдної. Признайся, Лут!
121
Гула — гавайський жіночий танець, деколи еротичного характеру.