Квентін Дорвард

— Ні, я не з тих людей, що можуть підкупити твою відданість герцогові! — з удаваним жахом вигукнув Людовік. — Хіба я не потерпаю зараз тільки через те, що надто віддався на вірність свого васала? А хіба феодальна вірність може бути для когось священнішою, ніж для мене, чия доля зараз цілком залежить саме від додержання цієї вірності? Ні, Філіппе де Комін, служи й далі Кардові Бургундському, і ти зробиш йому немалу послугу, замиривши його з королем Людовіком. Ти зробив велику послугу обом нам, і принаймні один із нас може подякувати тобі. Я чув, що та платня, яку ти одержуєш при тутешньому дворі, не більша від платні начальника сокольників. Ось як цінують наймудрішого в усій Європі радника! Його зрівнюють з людиною або навіть ставлять нижче від людини, обов'язок якої годувати хижих птахів! Але Франція має багато земель, а французький король — багато золота. Отже, дозволь мені, друже мій, виправити цю кричущу несправедливість. Засоби для цього — недалеко, тут у мене напохваті. Дозволь же мені скористатися ними!

Кажучи так, король дістав туго набитий гаманець із грошима, але де Комін, делікатніший щодо цього від більшості придворних того часу, відхилив подарунок, сказавши, що вважає себе цілком задоволеним щедрістю свого законного государя, і запевнивши Людовіка в тому, що ніякі подарунки не можуть збільшити його щирого бажання служити його величності.

— Ну й дивна ти людина! — вигукнув Людовік. — Тоді дозволь, я обійму тебе, єдиного в наше століття розумного й непідкупного вельможу. Мудрість дорожча за золото, і, вір мені, Філіппе, що я більше покладаюся на тебе, ніж на тих, хто взяв мої подарунки. Я знаю, що ти порадиш герцогові не зловживати цією нагодою, яку моя власна нерозумність дала йому в руки.

— Зловживати, звичайно, ні, але скористатися з неї — без всякого сумніву, — відповів літописець.

— Авжеж, але якою мірою? — заперечив Людовік. — Я ще не втратив розуму і не сподіваюся, що мені пощастить вийти звідси, не сплативши викупу, але нехай це буде викуп справедливий, бо я завжди підкоряюся голосові розуму, будь то в Парижі, в Плессі чи в Перонні.

— Так, але, з дозволу вашої величності, я мушу зауважити, що і в Парижі, і в Плессі голос розуму лунав так тихо, що не завжди досягав вух вашої величності, тим часом як у Перонні він позичив собі сурму, і тепер лунає велично й владно, як сама Неминуність.

— Я бачу, тобі до вподоби образні вирази, — відповів Людовік, який не міг стримати своєї досади, — а я людина проста й невигадлива, пане де Комін. Облиш, будь ласка, свою риторику і кажи просто — чого бажає від мене ваш герцог?

— Мені не доручено тлумачити волю мого герцога, государю, — сказав до Комін. — Незабаром сам герцог висловить свою волю, але, мені здається, в нього є деякі пропозиції, до яких ви мусите бути готові, ваша величність. Як от, наприклад, остаточна віддача міст на Соммі.