Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Д'Емберкур, Кревкер і багато інших, з свого боку, одверто висловлювалися проти жорстоких заходів, запропонованих Кампо-Бассо, вважаючи, що угода могла дати Бургундії і більше вигід і більше честі, ніж вчинок, який заплямує її через порушення присяги та гостинності.
Герцог слухав усі ці докази, не підводячи очей і грізно насупивши брови. Коли ж, нарешті, де Кревкер почав запевняти, що Людовік не тільки не брав участі в жахливому шонвальдському злочині, але навіть і не знав про нього, Карл підвів голову й, кинувши на свого радника суворий погляд, гукнув:
— Так от як, Кревкере! Мабуть, і тебе улестили дзвоном французького золота! Мені здається, що воно так гучно брязкає в мене на нараді, як дзвони в Сен-Дені. Хто наважиться стверджувати, що не Людовік винен у повстанні льєжців?
— Ваша високість, — заперечив де Кревкер, — рука моя більше звикла тримати зброю, ніж золото, і я не виправдую Людовіка за всі чвари у Фландрії. Недавно в присутності всього його двору я сам обвинуватив його в порушенні присяги і кинув йому виклик від вашого імені. Але, хоч його інтриги, без сумніву, і спричинилися до того повстання, я все ж таки певен, що в убивстві епіскопа він не винен, бо мені відомо, що один із його посланців прилюдно виступав проти цього лиходійства. Коли вашій високості завгодно, я можу привести цю людину.
— Чи завгодно мені! — вигукнув герцог. — Присягаюся святим Георгієм, як ти можеш мати сумнів, що ми не бажаємо діяти справедливо? Навіть у хвилини найсильнішого нашого гніву ми залишаємося правдивим і справедливим суддею. Ми особисто побачимося з королем Франції і пред'явимо йому обвинувачення в тій кривді, яку він нам заподіяв, і ми особисто встановимо відшкодування, котрі ми вимагаємо і сподіваємося одержати від нього. Коли виявиться, що він не винен у вбивстві, йому неважко буде виправдатися переді мною у всіх інших злочинах. Коли ж він винен, то ув'язнення в монастирі та каяття будуть для нього заслуженим і милостивим вироком. Хто, — додав він, усе дужче запалюючися, — хто наважиться гудити таку помірну і разом із тим конче потрібну кару? Веди сюди твого свідка, ми будемо в замку за годину до півдня. Ми розробимо параграфи угоди, і горе йому, коли він не погодиться з ними! Все інше залежатиме від зізнань та свідчень. Засідання закрито, можете розійтися! Мені треба ще переодягтися, бо навряд чи буде пристойно з'явитися в такому вбранні перед моїм найласкавішим сюзереном!
Герцог вимовив ці слова з особливою гіркою іронією, підвівся і вийшов із зали.
— Тепер безпека Людовіка і, що важливіше, честь Бургундії залежить від того, як випадуть кості, — сказав д'Емберкур Кревкерові і де Коміну. — Швидше йди до замку, де Коміне. У тебе язик краще підвішено, ніж у Кревкера чи в мене. Попередь Людовіка про наближення бурі, щоб він знав, як йому поводитися. Сподіваюся, цей шотландський лучник не скаже нічого такого, що могло б пошкодити королю. Адже, хто знає, яке могло бути таємне доручення, довірене йому королем?
— Цей юнак досить сміливий, — сказав граф, — і, крім того, розумний і кмітливий не за віком. У розмові зі мною він був дуже стриманий щодо оцінки вдачі короля та намірів пана, якому він служить. Гадаю, що він буде так само стриманий і в присутності герцога. Я зараз піду покличу його і графиню Ізабеллу.
— Як! Графиня? Ви ж казали, що залишили її в монастирі святої Брігітти?
— Так воно й було, — відповів граф, — але я мусив викликати її звідти з наказу герцога. А як вона почуває себе ще надто слабою, її довелося нести на ношах. Вона дуже занепокоєна як непевністю долі своєї родички, графині Амеліни, так і темрявою, що огорнула її власну долю. Адже вона провинилась, порушивши феодальні закони і самовільно вийшовши з-під опіки свого сюзерена. А герцог Карл не така людина, щоб байдуже дивитися на того, хто навіть і в якійсь дрібничці зачіпає його права повновладного государя.
Звістка про те, що молода графиня перебуває в герцога Бургундського, стала для Людовіка новим джерелом його душевних мук. Король знав, що варто їй розповісти герцогові про інтриги, які примусили її з графинею Амеліною шукати притулку при його дворі, і проти нього випливуть докази, які він думав приховати, стративши Захмета Магрібіна. Він, звичайно, добре розумів, як може йому пошкодити цей новий доказ зазіхань на права герцога Бургундського, котрий скористається з такого приводу повною мірою саме тепер, коли його полонений перебуває в такому скрутному становищі.