Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Так минув день і ще одна ніч в таких самих бурхливих та гарячкових роздумуваннях, або, певніше, — короткочасних вибухах гніву. Герцог майже нічого не їв і не пив, не переодягався і поводився, як людина, що через шалену лють от-от стратить розум. Проте потроху він заспокоївся і почав радитися з своїми придворними радниками. Багато чого було запропоновано й обговорювалося иа цих нарадах, але, звичайно, нічого не було вирішено остаточно. Де Комін у своїх мемуарах стверджує, що була хвилина, коли посланець сидів уже на коні й готовий був їхати до герцога Нормандського. Коли б посланця вирядили, то в'язниця французького короля напевно була б для нього, як це ставалося в таких випадках, останньою зупинкою на його короткому шляху до могили.
Час від часу, зовсім знесилівши від припадків люті, Карл сидів, втупивши очі в одну точку і не рухаючись, як людина, що обмірковує якусь одчайдушну справу, але ще не може зважитися на неї. Без сумніву, в той час досить було найменшого натяку когось з придворних, щоб спонукати герцога на який завгодно шалений вчинок. Але бургундські вельможі, зважаючи на загальновизнану тоді недоторканність особи короля, свого верховного, феодального володаря, шануючи громадську думку й бажаючи оборонити честь свого герцога, який заприсягався не скривдити Людовіка, коли той віддався з своєї волі під його владу, майже одностайно радили поводитися з королем якомога делікатніше. Доводи, які д'Емберкур і де Комін наважувалися іноді боязко висловлювати герцогові в бурхливі години їхніх нічних розмов, сміливіш повторювали де Кревкер та інші близькі в спокійніші ранкові години. Можливо, що не всі, хто заступався за короля, діяли безкорисливо. Багато, як уже було згадано, на власному досвіді познайомилися з його щедрістю, інші мали у Франції або володіння, або особисті інтереси, що ставили їх певною мірою в залежність від короля. Що б там не було, великі лантухи з грішми, які привіз із собою король до Перонпи на чотирьох віслюках, зробилися далеко легші протягом того часу, поки тривали ці переговори.
На третій день на нараду прибув у всеозброєнні свого італійського розуму граф Кампо-Бассо, і, на щастя Людовіка, він прибув уже тоді, коли лють Карла трохи вщухла. Одразу було скликано офіційну загальну нараду для розгляду заходів, які слід було вжити в такому незвичайному випадку.
На цій нараді Кампо-Бассо висловив свою думку у формі повчальної байки про Подорожнього, Гадюку і Лисицю. Він нагадав герцогові про пораду Лисиці Подорожньому роздушити свого смертельного ворога, якого випадок віддав до його рук. Де Комін, побачивши, як зблиснули очі герцога при цих словах, бо його власна нестримна вдача вже неодноразово навіювала йому таку ж думку, виступив із запереченнями. Він сказав, що Людовік міг і не брати безпосередньої участі в шонвальдському злочині, що король, дуже ймовірно, зможе спростувати таке обвинувачення і, можливо, погодиться винагородити і герцога, і його союзників за всі ті збитки, до яких спричинилися його інтриги на території їхніх володінь, що, нарешті, всяке насильство над особою короля може мати як для Франції, так і для Бургундії багато згубних наслідків і серед них найстрашніший той, що англійці можуть скористатися я заворушень та міжусобних чвар, щоб відвоювати собі Нормандію та Гюєни і поновити ті жахливі війни, які завершилися з великими труднощами лише завдяки об'єднанню Франції та Бургундії в боротьбі проти спільного ворога. Де Комін закінчив свою заяву, сказавши, що зовсім не має на увазі обстоювати цілком і безумовно волю для Людовіка, але що єдина користь, яку герцог, на його думку, може мати для себе з цієї справи, — це примусити Людовіка укласти чесну й рівноправну угоду між обома країнами, внаслідок якої королеві було б дуже важко не виконати обіцянок чи порушити в майбутньому внутрішній мир у Бургундії.