Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Ну, цього ніколи не буде, ніколи! — крикнув Людовік, не маючи сил погамувати хвилювання, яке він досі ледве стримував. Він скочив з місця і гарячково заходив туди й сюди. Від його звичайного самовладання не лишилося й сліду. — Ніколи, ніколи! Нехай принесуть ножиці і пострижуть мене, немов сільського дурня, на якого я тепер так схожий!.. Нехай ув'язнять мене в монастирі… покладуть у труну… нехай виколять мені очі розпеченим залізом… зарубають сокирою або отруять болиголовом… нехай роблять зі мною що завгодно, але я не дозволю герцогові Орлеанському порушити слово, дане моїй дочці. Він ні з ким не одружиться, поки вона жива!
— Перш ніж так рішуче заперечувати цей шлюб, вашій величності слід було б зважити, чи є у вас змога не допустити цього, — сказав де Комін. — Кожна розсудлива людина не буде підпирати плечима скелю, яка падає.
— Так, але людина мужньої вдачі може знайти для себе під нею могилу, — відповів Людовік. — Згадай тільки, де Коміне, адже цей шлюб — загибель, руйнація мого королівства. Адже ж у мене тільки один син, слаба дитина, і після нього герцог Орлеанський — найближчий мій наслідник. Сама церква погодилася на його одруження з Жанною, і цей шлюб щасливо поєднає інтереси обох ліній мого дому. Пригадай, що цей шлюб був улюбленою мрією всього мого життя. Я обміркував його з усіх боків, я мріяв про нього вдень і вночі, я воював задля нього, грішив задля нього… Ні, Філіппе де Комін, я не можу від нього відмовитися. Ти тільки уяви собі, друже, і тобі стане шкода мене. Певен, що твій розум швидко знайде щось інше замість цієї жертви — якесь ягнятко для заклання; я готовий усім пожертвувати, але не цим своїм наміром, що дорогий для мене, як для праотця Авраама його рідний син[244]. Філіппе, зглянься на мене! Ти принаймні мусиш знати, що для людини, обдарованої проникливим розумом, здатним передбачити майбутнє, руйнація плану, старанно й довго опрацьовуваного, — незрівнянно більше лихо; ніж скороминуще горе звичайних людей, які прагнуть задовольнити лише швидкоплинну пристрасть. Ти вмієш співчувати глибшій, справжній скорботі зрадженого розуму та розчарованої проникливості — хіба ти не співчуваєш мені?
— Я співчуваю вам, государю, але мій обов'язок перед моїм государем…
— Не кажи мені про нього! Не згадуй його імені! — вигукнув Людовік із щирим чи вдаваним обуренням, що примусило його, здавалося, забути на хвилину звичайну свою стриманість і обережність у словах. — Карл Бургундський не вартий твоєї прихильності, коли він наважується ображати й лупцювати наймудрішого й найвідданішого з своїх васалів, називаючи його на глузд: «Побитою чоботом макітрою»[245].
Незважаючи на весь свій розум, Філіпп де Комін був людиною дуже образливою. Слова короля, вимовлені наче в пориві гніву, коли вже було не до церемоній, вразили його так, що він тільки й міг сказати:
— «Побита чоботом макітра»! Просто не можу повірити, щоб мій пан герцог так називав свого відданого слугу, який був при ньому відтоді, коли він уперше сів на скакуна, та ще й у присутності чужоземного монарха! Це неможливо!
Людовік одразу побачив, яке він справив враження. Не висловлюючи ні свого співчуття, яке було б образливим за таких обставин, ні своєї прихильності до Філіппа де Комі-на, яка могла б здатися нещирою, він сказав просто й водночас з гідністю:
— Моє нещастя, здається, примусило мене забути пристойність, бо інакше я ніколи не наважився б згадати те, що тобі було б неприємно почути. Але ти докоряв мені, що я кажу неймовірні речі, і зачепив мою честь. Отже, щоб спростувати таке обвинувачення, я мушу пояснити, як саме і за яких обставин герцог, сміючися до сліз, розповів мені, що стало приводом для цього прізвиська, яке я не хочу повторювати, щоб не ображати твого слуху. Як розповідав герцог, це було так. Одного разу, коли ви з ним повернулися з полювання, він зажадав, щоб ти стягнув з нього чоботи. Побачивши з виразу твого обличчя, що ти ображений таким ставленням, герцог наказав тобі сісти і сам учинив тобі таку ж послугу. Зробивши так, він страшенно розлютився на тебе і, ледве стягнувши з тебе один чобіт, одразу почав ним безжально бити тебе по голові, доки з неї не полилася кров, викрикуючи та нарікаючи на зухвальство підданого, який погодився прийняти таку послугу від самого свого сюзерена. Відтоді він і його улюблений блазень ле Глор'є інакше й не звуть тебе, як цим ганебним та непристойним прізвиськом «Побита чоботом макітра», що дає герцогові привід для його жартів і дотепів.
244
Натяк на біблійну оповідь про те, як Єгова хотів випробувати віру Авраама і наказав йому принести в жертву свого сина Ісаака; Авраам послухався наказу й збирався вже заколоти Ісаака, але Єгова затримав його руку й послав йому ягня, щоб принести цю тварину в жертву замість Ісаака.
245
Про це розповідається з більшою грубістю й меншого ймовірністю у французьких мемуарах того періоду. Нібито Комін усупереч властивій йому розсудливості одного разу попросив Карла Бургундського, щоб той роззув його, хоч досі ніколи не дозволяв собі фамільярності у стосунках з герцогом. Я намагався надати цьому анекдотові інше тлумачення, яке більше відповідало б розважливій вдачі де Коміиа. (Прим. автора).