Квентін Дорвард

Якщо Людовік провів дуже тривожну, сповнену хвилювань ніч, то герцог Бургундський, який не тільки не вмів панувати над своїми пристрастями, а, навпаки, дозволяв їм вільно й безперешкодно керувати собою, протягом ночі був схвильований далеко більше.

За звичаєм того часу, в опочивальні герцога чергували два улюблених його придворних д'Емберкур і де Комін, яким були приготовані ліжка майже поруч із постіллю Карла. Ніколи ще їхня присутність при ньому не була така потрібна йому, як цієї ночі, коли, шматований горем і гнівом, він мусив боротися з жагою помсти, бо почуття честі заборонило йому помститися на Людовіку в теперішньому його становищі; розум герцога нагадував вибухлий вулкан, що викидає назовні гірські породи, перемішані та переплавлені в одну вогняну масу.

Він відмовився роздягнутися, не схотів лягти в ліжко і провів цілу ніч у шаленій несамовитості. Інколи його швидка, нервова розмова ставала такою заплутаною і незрозумілого, що обидва придворні починали вже побоюватися за його розум. Він то починав вихваляти відвагу і добрість замордованого епіскопа Льєжського, то згадував їхню дружбу, взаємну любов та довіру і, нарешті, охоплений розпачем, звалився на постіль, задихаючися від плачу, який він намагався стримати. Але за хвилину він був уже на ногах, заполонений новим нестримним шаленством. Він бігав по кімнаті, вигукуючи якісь недоладні погрози і ще недоладніші присяги про помсту, тупав за своєю звичкою ногами і заклинав святого Георгія, святого Андрія і всіх інших святих, яких особливо шанував, бути свідками того, що він помститься кривавою помстою на де ля Марку, льєжських городянах і на тому, хто є первопричиною всіх цих злочинів. Остання загроза, очевидно, стосувалася Людовіка, й була хвилина, коли Карл уже твердо вирішив послати по герцога Нормандського, брата французького короля, щоб присилити полоненого монарха відмовитися чи то від престолу, чи то від деяких найцінніших своїх володінь та привілеїв на користь свого запеклого ворога.