Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Викопати за домом колодязь Фадулові порадила Зезинья Пальма після щасливої і заразом сумної події — її приїзду до Великої Пастки. Вона виконала-таки свою обіцянку, завдавши йому кривавої рани. — «Якось, коли найменше чекатимеш, я до тебе нагряну», — запевняла вона в пансіоні Шанду, в Ітабуні. Турок не вірив: після дощику в четвер. Та ось у Лагарто помер Зезиньїн батько — чи то від лихоманки, чи то від кашаси, яка різниця?
Родичі в Лагарто, старе й мале, залишившись без годувальника, у відчаї благали її приїхати. Грошей, які вона переказувала їм наприкінці кожного місяця, тепер не вистачало. Перед відплиттям вона приїхала попрощатися — добиралася сюди верхи на віслюку з обозом Зе Раймундо. Вона не попередила його про свій приїзд. Фадул порався в армаземі, коли погонич раптом загукав:
— Сеу Фаду! Сеу Фаду! Подивіться, якого я привіз вам гостинця!
Весела й збуджена, Зезинья повисла в нього на шиї.
Потім сказала про батькову смерть і залилася гіркими слізьми. Не пощастило в житті цьому добрязі! Поки був здоровий, обробляв землю в орендарів, а тоді підчепив малярію і почав топити горе в кашасі. Родичі поденничали по чужих плантаціях, чоловіки рубали цукрову тростину. Якби не Зезинья, сконали б з голоду. Бо тільки Зезинья вибилася в люди, жила заможно, хвалити Бога, її заступника на небесах. Торгувала собою в Ітабуні.
Пора для прийому гостей не найкраща: один за одним прибували обози, до «форту» сходилися погоничі зі своїми підручними — підкріпитися, щось купити, прибігали повії — підчепити клієнта, вихилити чарчину кашаси. Зезинья віднесла до світлички свій шкіряний баул і стала за прилавок. Торгівля спиртним пішла жвавіше — всі хотіли цокнутися з нею і з турком, бо хто ж не знав про їхній давній і міцний зв’язок?
Згодом обоє пішли до річки. Фадул прихопив відро — сьогодні в домі потрібно багато води: Зезинью, що боялася підчепити погану хворобу, опанувала манія чистоти. Непроглядну пітьму розсіювало полум’я багаття, розкладеного на вигоні, блимання каганців у хатах, мерехтіння зірок, що де-не-де висипали на небі. Коханці йшли, узявшись за руки, наче Зезинья — дівчина, що потай від батьків прибігла на побачення.
— Чому б тобі не викопати колодязя, щоб мати воду в домі?
— Завелика морока.
— Хіба не морока ходити по воду, як оце ти? Де ж таке бачено?
Він набрав води й хотів вертатися, щоб швидше стиснути її в обіймах.
— Ходімо.
— Постривай.
Вона потягла його за руку, і вони посідали на березі, біля Дівочого Біде, опустивши ноги в потік і дослухаючись до жаб’ячого кумкання. Зезинья поклала голову на широке турчинове плече, засунула під сорочку руку й стала пестити його волохаті груди.
— Я не хотіла їхати, не побачивши мого турка.
— І не вгородивши в мої груди ножа, еге ж? — мовив він жартівливо, без тіні образи чи докору.
— Я приїхала по твою допомогу. Але, Бог мені свідок, не лише через це. Ти, турок, темний і затурканий турок, думаєш, що в мене камінне серце.
Фадул присунувся ближче, зазирнув їй в очі: ці сльози ре лише за батьком. Вона плакала з туги й любові до нього.
Встала Зезинья Пальма разом з Фадулом Абдалою; в сонній долині іржали мули й ревли осли, погоничі лаштували обози. Фадул умовляв її ще трохи поспати, та вона й слухати не хотіла:
— Я допоможу тобі! — Оглянула широчезне ліжко, і в її співучому голосі забринів докір: — То це тут ти жирував із Жуссою, га? Цілісіньку ніч… От клятуща потягуха!
Скільки часу минуло, а вона й досі згадує про це з гіркотою й злістю. Турок торкнувся ручиськом її оголеного тіла:
— Такої жінки, як ти, немає. І не буде.
Зезинья дістала з баула одяг, вибрала, що надіти. Щоб торгувати кашасою, вона вбралася по-святковому. Вичепурилась так, ніби приїхала в Ільєус, а не в цю діру.
Коли наплив покупців минув, вони скупалися в річці, поїли в’яленого м’яса та дозрілої анони й пішли по виселку. З халуп визирали дівки, лукаво віталися. На Жаб’ячій Косі їх окликнула Збуй-Вік.
— Подружка, сеу Фадуле? Вітаю, маєте гарний смак. — І звернулась до гості: — Ви — Зезинья, еге ж? А я — Жасинта. Сеу Фадул, коли їздить до вас, залишає мене на хазяйстві.
— Я приїхала попрощатися, їду до Сержипе. Фадул вами не нахвалиться, каже, ви варті десятьох мужчин.