Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Побачивши, як Дурваліно витягає з колодязя воду для кухні, Фадул згадав Зезинью Пальму й тяжко зітхнув. Взагалі-то гріх нарікати: колодязь виявився корисною затією, і Дурваліно, простоявши рік за прилавком, показав себе тямовитим і, як не дивно, чесним хлопцем. Зезинья, дрібногруда, з вузькими стегнами, позбавлена тих принад, які цінував турок, — щоб було доволі й спереду, і ззаду, — прив’язала його до себе так міцно, як жодна інша жінка. Личко в неї, як кулачок, тіло, як у статуетки, серце залюбливе, на втори слабка. Фадул ще раз скрушно зітхнув.
Чого ж це він думає про неї так, ніби дівки вже немає на світі й вона спочиває на цвинтарі Лагарто. На щастя, цього не сталось. Хоча лежить вона в землі чи сидить під замком у пансіоні — різниця для нього невелика. Тільки уві сні чи у мріях йому вчувався її співучий, ніжний голосок, її любовний поклик: ходи сюди, турчине, покажись, я вже скучила за тобою! Вона вигадувала для нього різні наймення, видурювала гроші, заважала працювати — ангел небесний, благословення Боже. Співала переливчасто: мій, мій, мій! Як йому тужно!
Лише одну-єдину вісточку отримав від неї Фадул після того, як у зажурі вона вирушила в Сержипе: лист передав йому посланець, небіж її Дурваліно, довгий, як тичка, ластатий підліток у штанцях до колін. Цього набазграного невправною рукою листа, повного чорнильних плям і закреслених слів, без жодних розділових знаків, Фадул довго розбирав, читав і перечитував, аж поки вивчив напам’ять. Він міг декламувати його, як вірш або біблійний псалом: «…із цих закарлючок мій славний Фадуле ти знай що я не забула тебе і ніколи не зможу забути що мені щоночі сниться той самий сон я в обіймах твоїх і плачу від радості і що це послання моє туди куди рано чи пізно я повернуся з ласки Всевишнього». В кінці, після підпису: «Навіки твоя Марія Жозе Батиста» було наставлено силу-силенну ком, крапок, знаків оклику і питання — мовляв, розставляй, де хочеш.
Згадала вона й свої короткі відвідини Великої Пастки перед самим від’їздом; («коли я побачила як ти живеш гаруючи як віл»). Тим-то й послала до нього свого небожа Дурваліно, сина своєї старшої сестри, сухотної вдови («вона вже на тонку пряде»), щоб узяв до себе за прикажчика. Будь-яка плата, навіть мізерна, була б милістю для нього: «Це все-таки краще ніж пухнути тут з голоду». Зезинья не проминула нагоди й тут шпигнути його за скнарість: «Добре що ти не скупердяй а за хлопця ручуся як за себе». Ну чи ж не ангел небесний!
Про прикажчика, помічника за прилавком він, коли щиро, подумував уже не раз, але де взяти чесну людину? За часів, коли тут бракувало жінок, можна було хоч виспатися як слід. Клієнтуру його складали головним чином обозники й повії, приїжджих траплялося мало. Найбільше роботи припадало на вечір і ранок, він тоді крутився, як муха в окропі. З какаовими плантаціями незмірно побільшало люду та в’ючних обозів. Доводилось не лише рано вставати й пізно лягати, а й не зачиняти цілісінький день дверей, бо покупці могли нагодитися будь-коли. Хочеш заробити — не сиди згорнувши руки, не лягай ситим для ситого життя треба добре потрудитись.
Дурваліно він зустрів гостинно, але стримано. Молодець Зезинья Пальма, ще раз виручила його! А все ж довганеві він не вельми радів, бо в комерції треба пильнуватися не лише з циганами: і сержипанцям не клади пальця в рота. Фауд Каран любив говорити, що сержипанці — це не бразильські араби, а він словами не розкидався.
— Помічник мені не потрібен, я й сам упораюсь. Та коли вже Зезинья просить…
Поцікавився, що хлопець уміє. Читає, пише, знає чотири арифметичні дії і з радістю візьметься за будь-яку роботу. Гірше, ніж від зорі до зорі рубати тростину, бути не може.
— Що ж, побачимо. Поклади свої пожитки в підсобку, постели ряденце — буде тобі ліжко — і до роботи. Про платню домовимось потім: вона залежатиме від тебе самого. Яка робота — такий і заробіток.
Врешті таки не втерпів і запитав про те, що його найдужче цікавило:
— А як там Зезинья?
Так собі, відповів небіж. Займатися своїм ремеслом у Бутіа чи в Лагарто не захотіла, а оселилася в Аракажу, там їй спорудив будиночок доктор Панфіло Фрейре; він дипломований медик, але покинув медицину й виробляє неочищений цукор та рафінад на плантації Фуніл, а ще жене кашасу й робить рападуру; цьому товстосумові вже за сімдесят. Напевно, в неї був ще якийсь багатий коханець. Розпитувати Фадул не став: і так ясно, що жагуча Зезинья не вдовольниться отим старим луб’ям.