Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Прикрите рядном, широке, відповідно до потреб ремесла, очеретяне ліжко було незастелене. Дінора поклала дитину на ряденце, Ліа простяглася поруч. Агналдо назбирав хмизу, Діва розпалила вогнище, і в повітрі потягло сирим димком. І ось уже тепло огорнуло дитину й вагітну, заворушилися блощиці.
Негр непомітно зник. Як же так, здивувалася Ліа. Ба ні, невдовзі повернувся; з мурованого, вапнованого дому він приніс великий заяложений гамак. На ньому Факел приймав своїх любок, Зулейку та Епіфанію, якщо рахувати тільки двох останніх. Він почепив його на розчалках, вритих у землю на затиллі халупи.
— Якраз на двох, гамак двоспальний, — сказав він Діві й Дінорі.
Тільки тоді попрощався, додавши, що завжди до їхніх послуг. Якщо потребуватимуть чогось, хай не соромляться, він завжди в своїй майстерні. Разом з Агналдо він подався геть, Горюха подріботів за ними. З-за стовбура кокосової пальми Діва дивилася, як вони йдуть: пес, брат і коваль. Якийсь час вона стояла й милувалася повним місяцем, що завис над річкою, а тоді пішла у хату.
З гамака Дінора злізла, краще лягти на ліжку, коло Ліа: між ними буде дитина. Зігріта теплом жіночих тіл, дитина одразу заснула, засопла й натомлена мати. Ліа теж почала дрімати, вже не відчуваючи свого великого живота.
Згорнувшись клубочком у гамаку, Діва дослухалася до гамору, що долітав із Жаб’ячої Коси і з недалекого вигону. Чулося тупотіння ніг, окремі слова, сміх; що більше смеркало, то більшало руху. Тупали копита, погоничі кликали коней і мулів: Хоробрий, Квітка, Горицвіт, Діамант, Мориска… З сусідньої халабуди долинули уривки розмови.
— Сьогодні не можу, в мене краска… — виправдувалася жінка.
— Ах ти ж потіпахо, підстилко! — обурювався чоловік.
— Факеле! Гей, Факеле! — розлігся раптом крик.
Не інакше якийсь обозник хотів підкувати ослів, і, певно, його почуто, бо більше не гукали.
Від гамака йшов міцний дух — звісно, запах негра — і огортав її густою хвилею. Негр проводив тут жаркі ночі в обіймах жінок, і сітка була вся просякнута його потом. Цей запах п’янив її; Діва відчувала себе так, як у ніч святого Жоана, коли хильнула женіпапової наливки.
Перший помітив, як змінилася Діва, Бастіан да Роза, шанований майстер-каменяр, красень мужчина, блакитноокий білий — велика рідкість у цих краях. Жінки сохли за ним, кралі билися за нього.
На Ослячому шляху стояло кілька осель з цегли й черепиці, випаленої Меренсією і Зе Луїзом. Серед них будинок Бастіана да Рози — Жозе Себастіана да Рози — спершу був найбільший і найзручніший, та це й зрозуміло: він сам його будував, тож подбав і про міцний підмурок, і про надійну покрівлю. Стіни голубі, вікна рожеві, карнизи з дерев’яними жолобами для стоку дощової води. А розкішна вбиральня в садку! Глибочезна яма, а зверху дерев’яний стільчак. Достеменно, як у кращих домах Такараса й Ітабуни. Перший клозет у Великій Пастці. Таку вигоду одразу ж завели собі й Кастор з Фадулом. Спершу Фадул, бо це він звелів викопати за армаземом криницю, ще до того, як полковник Робустіано де Араужо викопав колодязь для потреб коралю та погоничів.
Для парубка дім був явно завеликий, тож у Великій Пастці й подейкували про скоре одруження Бастіана да Рози, про його бажання завести сім’ю. Ходили чутки, що в Ітабуні, його рідному місті, завелась і наречена. Там він добряче погуляв, показився і занапастив чимало дівчат на відданні. Велика Пастка ще була привалом для обозників, коли він прибився сюди, підрядився ставити разом з Лупісиніо рубану хатину; найняв їх турок Фадул, коли вирішив розпрощатися з валізою мандрівного торговця. Бастіан виконав цю роботу та так і зостався тут назавжди, місцина йому сподобалась. Перебивався роботою по сусідніх маєтках, майстрував помістки, корита й сушильні; відростив вуса й бороду і легко міг би зійти за грінго. У Великій Пастці він, як і Факел, не мав відбою від дівчат.
Час минав, а Бастіан да Роза все ще парубкував, навіть не завів постійної любаски, хоча охочих не бракувало. Нічого не домоглася й Марія Беатриз Моргадо, безталанна кузина дони Кармен Моргадо де Ассіз Годиньйо й полковника Еноха де Ассіза Годиньйо — безталанна, але дворянка. Бастіан жив на фазенді Годиньйо, перебудовував «великий дім» і знічев’я опинився в обіймах дони Марії Беатриз; дворянка вже втратила дівоцтво — постарався багатий кузен, і то теж знічев’я. Проте безталанна кузина вперто запевняла у своїй недосвідченості в любовних справах. Ця високородна дівчина хотіла покинути багатий дім і своїх кузенів, де жила на всьому готовому, — за цю ласку вона провадила господарство, наглядала за служницями й виховувала дітей, — і жити у Бастіана, не претендуючи ні на що, нехтуючи забобонами, плітками, прокльонами Моргадо й Годиньйо. Бастіан да Роза відрадив її: ще бракувало, щоб через якусь дівку його підстрелили або штрикнули ножем.