Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Доцільно, мабуть, звернути увагу й на оцінку радянського суду, яка міститься в програмі РКП(б), прийнятій у березні 1919 р. У ній наголошувалося, що, скасувавши без залишку органи буржуазного панування — суди старого устрою, — пролетарська демократія замість формули буржуазної демократії «виборність суддів народом» висунула класове гасло «виборність суддів з трудящих лише трудящими» і провела його по всій організації суду. Створивши єдиний народний суд замість нескінченного ряду старих судів різного устрою, з багатьма інстанціями, радянська влада спростила устрій суду, зробила його абсолютно доступним для населення і усунула будь-яку тяганину у веденні справ[873].
Підсумовуючи, слід визнати позитивним знищення старої судової системи, яке безумовно диктувалося логікою розвитку революції. Такий крок був послідовнішим, ніж намагання альтернативних владних режимів, про які йшлося у попередньому розділі, пристосувати до нових умов або модернізувати судову систему, започатковану реформою 1864 р. Тим, хто сумнівається в доцільності такого радикалізму, варто пригадати сучасні вимоги щодо повної люстрації кадрів вітчизняних судових і правоохоронних органів та докорінного оновлення судівництва.
Досвід досліджуваного періоду містить шляхи вирішення кадрової проблеми, яка неминуче виникає з відмовою від старого судового апарату, і водночас демонструє всю суперечливість суто класового (партійного) підходу до підбору кадрів і очевидну небезпеку нехтування критерієм професіоналізму.
В умовах радянської дійсності не було поживного ґрунту для реалізації поділу державної влади і суддівської незалежності. Це виключалося як в силу домінування принципу «Вся влада Радам», так і через створення всеохопної системи контролю за державним життям з боку комуністичної партії.
Висловлена ще на світанку радянської влади ідея єдиного народного суду видається цілком продуктивною, хоча в умовах множинності судових і «напівсудових» органів вона знайшла лише часткову реалізацію.
Методом «спроб і помилок» керівники радянської юстиції дійшли необхідності розгляду справи у першій і касаційній інстанції, використання спеціалізованих судів для окремих категорій справ, заснування колегій обвинувачів і правозаступників як структурних ланок органів юстиції тощо.
Домінування принципу «революційного утилітаризму» зумовлювало репресивно-каральний характер радянської кримінальної політики. Реалізація ідеї про організаторсько-виховну роль радянських судів залишалася в зародковому стані. Проте в цивільному судочинстві його класовий характер із пріоритетом щодо захисту інтересів робітників і селян загалом не зашкоджував рівності сторін процесу і прийняттю об’єктивних рішень.
Новий радянський суд подолав звичне відчуження «суддівської еліти» від населення, відзначався демократизмом за порядком формування і складом суддівського корпусу. Порівняно з дожовтневим судівництвом нові судові органи вражали простотою судової процедури й відсутністю звичної судової тяганини, що в певних аспектах може слугувати прикладом і для сучасних українських судів.
У питаннях, які не потребували вирішення суто з класових позицій, радянські судові органи навіть за нерозвиненості радянського законодавства приймали доволі справедливі рішення, фактично реалізовувалась ідея верховенства не формального закону, а права як «мистецтва добра і справедливості». Джерелами права виступали «революційна совість» і «революційна правосвідомість».
Водночас антидемократичні тенденції судівництва, другорядна роль народних судів порівняно з трибуналами і надзвичайними комісіями зумовлювалися значною мірою тим, що у цей період жорсткого збройного протистояння влада загалом спиралася, за власним визнанням більшовицьких лідерів, не на закон (право), а на безпосереднє насильство. Втім, як не дивно, такий підхід відповідав настроям багатьох верств населення, які вітали «революційне насильство» над класовими супротивниками, і кредит довіри в органів радянської влади був доволі великим.
10.2. Судові органи Радянської України у міжвоєнний період (1922–1941 рр.)
Історіографія проблеми розвитку судівництва Радянської України в роки НЕПу та подальшого становлення та зміцнення тоталітарного режиму доволі різноманітна. Крім уже згадуваних у попередньому підрозділі «наскрізних» досліджень історії радянського суду, назвемо ще розвідки Л. Н. Гусєва[874], А. Л. Ривліна[875] та В. В. Кривоногова[876].
873
КПРС в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК, 1898–1970. — Т. 2: 1917–1924 / За заг. ред. П. М. Федосеева, К. У. Черненка. — Пер. з 8-го рос. вид. — К.: Політвидав України, 1979. — С. 46, 47.
874
Гусев Л. Я. История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры. 1917–1954 гг. / Л. Н. Гусев. — М., 1955. — 636 с.
875
Ривлин А. Л. Организация суда и прокуратуры в СССР / А. Л. Ривлин. — Харьков, 1968. — 255 с.
876
Кривоногов В. В. Формирование социалистических принципов советского судоустройства (1917–1926 гг.): автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.710/ В. В. Кривоногов; Свердловский юрид. ин-т. — Свердловск, 1971. — 20 с.