Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Проте контроль за народними суддями і членами трибуналів з боку рад і виконкомів різного рівня був постійним, і суддя, який не проявляв належної «політичної зрілості», міг бути відкликаний у будь-який момент. Щоправда, після завершення громадянської війни було зроблено кілька вагомих кроків, спрямованих на відділення суду від адміністрації. Так, 4 червня 1920 р. опубліковано обіжник НКЮ УСРР Про заборону місцевим органам влади втручатися в діяльність Народних судів і трибуналів[857]. Через рік, 22 червня 1921 р., ВУЦВК прийняв постанову аналогічного змісту — Про невтручання адміністративних органів у діяльність судових установ[858]. Губвиконкомам наказувалося здійснювати «якнайсуворіший контроль за тим, щоб ніякі адміністративні органи не втручалися в судову діяльність органів, підвідомчих НКЮ». При цьому їм нагадувалось, що «постанови судових і слідчих органів можуть бути скасовані або змінені лише в порядку, точно вказаному в декретах і розпорядженнях Радянської влади, і всілякі безпосередні вимоги в цій галузі представників місцевих адміністративних органів вносять лише розладнання в діяльність суду, перешкоджають закріпленню правового порядку, встановленого революцією, і принижують авторитет суду». Винних загрожували «притягати до суду ревтрибуналу за всією суворістю революційних законів».

Утім, утручання в діяльність судових установ з боку НКЮ УСРР і місцевих органів юстиції видавалося цілком нормальним. В обіжниках НКЮ УСРР регулярно зазначалось, які категорії справ є пріоритетними для розгляду в даний поточний момент, за які злочини покарання має бути максимальним, як застосовувати те чи інше покарання тощо[859]. Так, НКЮ заборонив судам призначати покарання у вигляді фронтової служби[860], пояснив виключний характер такого покарання як оголошення поза законом[861], роз’яснив порядок виконання смертних вироків[862].

Радянська дійсність породила й особливу форму втручання в державне життя осередків і керівних органів комуністичної партії. Низку ілюстрацій на підтвердження цієї тези дає ознайомлення з протоколами Політбюро ЦК КП(б)У. Так, Політбюро неодноразово попередньо розглядало кандидатури для призначення в судові органи[863], а на засіданні 20 червня 1920 р. було прийнято постанову, згідно з якою губернські комітети партії мали перевірити весь склад губернських трибуналів і губернських надзвичайних комісій[864]. Під контроль було взято всі слідчі справи, де в перспективі могла бути застосована смертна кара. До трибуналу чи колегії ЧК ця справа надходила вже з прямою рекомендацією ЦК КП(б)У щодо бажаного покарання[865]. При цьому українським більшовикам доводилося боротися з Політбюро ВКП(б), щоби ці питання в Україні вирішувалися самостійно[866].