Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

Зрештою, ця Фішер — уроджена Тольм, їй загрожує подвійна небезпека, а всі ті люди мають якесь відношення до Тольмів, яких досить важко привчити до дисципліни; обоє вони нерозважливі, часом просто недбалі, а особливо стара пані, в чиїй люб'язності й щирості він ніколи не сумнівався, їхній син Рольф не викликає в нього жодної підозри, хоч він і... Але ж то було давно, до того ж під час їхньої розмови Рольф глибоко проаналізував обставини, що склалися. А от другому синові Тольмів, Гербертові, він довіряє не зовсім: оті ААА (антиавтомобільні акції) — все це може обернутися гірше, ніж хлопець собі гадає. І ось у нього в руках цілком певна інформація про те, що Сабіна Фішер, уроджена Тольм, вагітна не на третьому місяці, а на шостому. Але ж п'ять місяців тому її чоловіка Ервіна Фішера протягом майже трьох місяців не було вдома! Клопоту з ним завжди чимало, адже він полюбляє вчащати до сумнівних нічних клубів, і оті його манери багатого гульвіси, звичка похизуватися... Те й те — хизування й безпека — важко поєднати одне з одним, і охорона тільки марно псує собі нерви. Зрештою, існує служба юридичної допомоги, а деталі його не обходять. Певна річ, тепер доведеться розслідувати всі любовні романи й тимчасові захоплення; не можна випускати з уваги нічого, і при цьому слід додержувати цілковитої секретності! Найбільше роботи й мороки в нього з Бляйблями, з отим її безголовим виставлянням голих грудей та іншими фокусами, які доводять його людей до безтями. А її походеньки по крамницях, поїздки, вечірки... Ще й Бляйбль зі своїми повіями, що їх теж не всіх як слід і перевіриш. А тим часом і в цих обставинах відчувається такий собі «лівий вітрець», що повіває від емансипаток. Колись майже всі повії додержувалися відверто реакційних поглядів, а тепер інша крайність — оці емансипатки; за ними тільки пильнуй. Завдає клопоту й милий старий Корчеде, що безнадійно й навік уклепався — це, видно, вже останнє старече кохання — в отого проклятого вилупка, який хоч і не викликає підозри, однак тип загалом досить злочинний і здатний на все; то хлопець страшенно жорстокий.

І, нарешті, сама Фішер, що своєю вагітністю просто завдає йому образи,— адже вона ставить під сумнів всю їхню бездоганну охорону; виходить, когось вони таки прогледіли. Десь же вона з ним та зустрічалась, якось та спілкувалась. Але ж цю жінку на кожному кроці охороняють, задля її ж добра; не могла вона домовитися з ним — із ким? — і по телефону, бо чий-чий, а її телефон вони перекрили цілком і повністю, і його й треба було перекрити — через оту бісову жінку, яку вони називають «Марією царицею небесною»; колись її, певно, однаково схоплять, і пані Фішер знає це й хоче, щоб її телефон прослуховували. А крім того, вона розчарувала його, сказати б, з морального погляду: ця мила, серйозна молода жінка, яку всі вважають такою набожною, такою святобливою — лагідна врода, майже мадонна, оте її пустотливе золоте дівчатко... І раптом виявляється такою досвідченою паскудою — адже без неї її бахур від них не втік би. І нема ніякої ради, хоч він знов і знов перечитує всі, геть усі протоколи й донесення про те, хто приходив у гості до них і до кого ходили в гості вони. А про те, що полюбовник прослизнув до неї вночі, шкода й думати. Навряд чи котрийсь інший будинок вони охороняють так, як її, не може вона там, чорти б її вхопили, приймати когось і кохатися з ним! Хоч при такому чоловікові (між нами кажучи, не чоловік, а мартопляс) воно й не дивно; вона ж мала б йому, Гольцпуке, довіряти, могла б про все розповідати, адже він розмовляє з нею досить частенько. Та, видко, гіркий досвід отієї сусідки — вони всі називають її «самочка Ерна» — посіяв у ній острах. Бо те, що призвело до виправданого з погляду безпеки розслідування амурних пригод Ерни, обернулося в її подружньому житті катастрофою. Розкопувати подружні зради й руйнувати шлюби — не його діло, він-бо, трясця його матері, не детектив. І все ж є перехідні зони, ризиковані конфлікти, обходити яких не можна. Дивно, як-не-як, що її рідний чоловік явно розучився виконувати найпростіші арифметичні дії. Чи, може, вона так забила йому баки своєю «баєчкою про третій місяць»? Незрозумілою виявилась і роль лікаря Гребнітцера. Довелося звернутися до вищих — доволі високих — інстанцій, щоб розтлумачити йому, що в такому, як цей, випадку він мусить порушити заборону про нерозголошення лікарської таємниці. Цей простодушний, надзвичайно милий старий лікар, ще з тих, що сідають зі стетоскопом на шиї край ліжка (він цю пані Фішер, сказати б, привів на світ), був просто мов громом уражений, коли йому полічили, мусили полічити, що тій людській істоті, яка розвивається в її лоні (і розвивається вочевидь «на славу»), не міг дати життя сам Фішер. «Тільки не Сабіна! Тільки не Сабіна!..» І хоч йому кінець кінцем і довелося підтвердити, що вона на шостому місяці, а також визнати, що в той сумнівний час, про який ідеться, Фішера довго не було вдома, він знай правив своєї: «Сабіна? Тільки не вона!» — та все бурмотів: «Підрахунки ще нічого не означають...»